ВИМОГИ РОСЛИН ДО УМОВ ВИРОЩУВАННЯ
Світловий режим. Грушу та айву можна віднести до світлолюбних культур. Проте, на думку багатьох авторів, відношення тієї чи іншої породи до світла, як і до інших умов навколишнього середовища, треба розглядати з урахуванням її походження. Переважна більшість сортів європейського походження одержана в умовах достатнього освітлення. При вирощуванні їх у більш північних районах прирости гілок тонкі, з видовженими міжвузлями, плодові гілочки в середині крони поступово відмирають, квіткові бруньки майже не закладаються.
Від кількості та інтенсивності освітлення значною мірою залежать забарвлення та розмір плодів, вміст вуглеводів, сухих речовин і смакові якості. Дуже чутливі до освітлення дерева айви. В умовах затінення вони слабо цвітуть і плодоносять, а нерідко й відмирають.
Реакція рослин та тривалість освітлення, або так званий фотоперіодизм, визначається генотипом виду чи сорту, тобто сукупністю умов, у яких відбувався їх філогенез. Так, сорти груші південного походження формувалися в умовах короткого світлового дня, тому при вирощуванні у північних районах дещо знижується їх морозостійкість.
Умови освітлення дерев та окремих частин крони можна регулювати шляхом добору відповідних сортопідщепних комбінацій, розташування кварталів по елементах рельєфу та іншими екологічними факторами, визначення способів і щільності розміщення рослин, напрямку рядів тощо.
Тепловий режим* Тепло, як і світло, відіграє важливу роль у житті плодових дерев. З його допомогою в рослинах регулюються найбільш важливі процеси життєдіяльності: вегетативний ріст, хімічні перетворення та обмін речовин, вбирання коренями мінеральних сполук, а також дихання, фотосинтез, ріст та достигання плодів, інші біологічні, біохімічні, фізіологічні та фенологічні перетворення.
Груша краще росте й плодоносить в умовах помірно теплого клімату при середньорічній температурі повітря до 7—8 °С. Айву, як рослину південного походження, можна вирощувати там, де середньорічна температура становить 9 °С та вище і абсолютний мінімум температур— від —7 до —15 °С (Крим, Одеська, Запорізька області). Проте багато сортів і форм айви успішно вирощують в умовах Кіровоградської, Черкаської, Київської, Вінницької, Закарпатської, Чернівецької та ряду Інших областей України. За вибагливістю до тепла рослини груші та айви .можна розподілити у такій послідовності: зимові, осінні, .літні сорти груші, різні сорти та форми айви.
Важливими біологічними властивостями плодових культур значною мірою визначають ареал їх вирощування. е зимостійкість рослин. Під зимостінксю ризум іюсть витримувати комплекс не- СНО ПИТЛПВИХ УМиВ у зимовий період, а під морозостій- к’;с-1]0 злати;сть витримувати критичні в даній місцевості низькі теуненатурн.
Сіупіпь зимостійкості плодових дерев залежить від природи та походження сорту, розташування саду, віку, загального стану, врожайності дерев і рівня підготовки: їх до зими, а також метеорологічних умов попереднього року (Шиденко І. X., 1971). В умовах посушливої осені та недостатньої вологості грунту дерева груші часто пошкоджуються низькими температурами. За ступенем морозостійкості вона займав третє місце після яблуні та вишні (Назарян Е. А., Лобаиов Г. А., Трусевич Г. В, та ін. I960). Морозостійкість дерев також залежить від віку, стану дерев, водозабезпеченості окремих органів, частин і тканин тощо. Так, сильніше пошкоджуються морозами серцевина плоду, плодові бруньки, кільчатки, списики, квітки, молода зав’язь, а також коренева система. Плодові бруньки гинуть при —22—24 °!С, плоди та листки —5—6 °С, квітки —1,8—2,5 °С. Відомо, що процеси запилення квіток і утворення зав’язі найкраще відбуваються, коли під час цвітіння встановлюється тепла і оптимально волога погода.
Дерева груші мають властивість відновлювати (регенерувати) пошкоджені морозами органи. Регенерація тканин здійснюється лише за рахунок діяльності камбію, отже значне пошкодження його може призвести до повної загибелі дерев (Соловйова М. А., 1988).
Характер морозостійкості дерев залежить від підщепи. Коренева система дерев, щеплених на айві, поверхнева, а тому вони чутливіші до низьких температур, ніж дерева, щеплені на груші лісовій або сіянцях культурних сортів, коренева система яких розміщена глибше, де ступінь промерзання грунту та рівень критичних температур менш небезпечні.
Айва за зимота морозостійкістю не поступається більшості сортів груші. її дерева успішно ростуть і плодоносять в умовах Київської області при середньорічній температурі 6,79 °С та зниженні її в зимовий період до — 37 °С (Васюта В. М., Рибак Г. А1, Клименко С. В., 1990). За даними Т. І. Горіна (1961), критична температура для кореневої системи айви становить —12—13 °С. ГІри зниженні температури на глибині розміщення кореневої системи до —14 °С спостерігалась загибель усіх фракцій коренів, а найтонші гинуть при — 12 °С. Отже, морозостійкість коренів різного діаметра неоднакова.
Багаторічними спостереженнями І. М. Шайтана, П. А. Мороза, С. В. Клименко та ін. (1983) встановлено, що підмерзання бруньок і однорічних приростів спостерігається лише в найбільш суворі зими, коли температура повітря знижується до —28—ЗО °С. Квітки практично не пошкоджуються приморозками. До того ж дерева айви цвітуть значно пізніше, ніж квітки інших порід і приблизно на два тижні пізніше від груші та яблуні, коли минає небезпека весняних приморозків.
Зменшення негативного впливу окремих метеорологічних факторів, зокрема регулювання у можливих рамках теплового режиму в зимовий та весняно-літній періоди сприяють підвищенню зимостійкості, а в кінцевому результаті — продуктивності та довговічності дерев. Певною мірою вирішувати ці завдання можна за рахунок правильної організації території саду, створення садозахисних смуг, добору стійких сортів, підщеп і раціональних конструкцій насаджень. З агротехнічних заходів ефективними виявляються залуження та мульчування грунту, обв’язування штамбів молодих і білення старих дерев, обгортання кореневої системи на зиму, удобрення, полив рослин, обробіток грунту тощо.
Водний режим. Вода є не лише складовою частиною рослинного організму, а й важливим фактором його життєдіяльності. Залежно від грунтово-кліматичних умов і рівня агротехніки, щільності розміщення, стану й продуктивності дерев плодові рослини втрачають 6—8 тис. м3 води на 1 га. Нормальне функціонування рослинного організму можна забезпечити лише при наявності запасу продуктивної вологи на глибині поширення основної маси кореневої системи не нижче 70 % найменшої польової вологоємкості (НВ) для легких і 80—85 % — для середніх і важких за механічним складом грунтів (Березовський Г. О., Верновський Е. А., Іловайський О. П. та ін., 1978).
Груша досить вибаглива до вологи, особливо у перші 2—3 роки після садіння, коли коренева система ще слабка і не може забезпечувати надземну частину водою у потрібній кількості. Особливо відчувається несприятливий вплив дефіциту вологи на початку вегетаційного періоду та в першій половині вегетації дерев. Зокрема, знижується інтенсивність росту, обсипається молода зав’язь, слабко розвиваються лисіки, знижується активність фотосинтезу.
Айва належить до вологолюбних культур, проте дерева її можуть рости і плодоносити в умовах недостатньото зволоження, а також на вологих і навіть заболочених грунтах (Масюкова О. В., 1975).
Ріст і продуктивність плодових дерев значною мірою залежать від характеру н розподілу атмосферних опадів за періодами і фазами вегетації. Краще ростуть і розвиваються рослини, якщо достатня кількість опадів випадав у першій половині вегетаційного періоду під час цвітіння, інтенсивного росту та утворення зав'язі. У другій половині вегетації потреба рослим у воді дещо зменшується.' Дл я з а к і н ч е нн я р ос т у т а в и з р і в а н н я 11 а го н і в р осл и н а м потрібен оптимальний режим вологості. Ці фази вегетації збігаються з інтенсивними ростом і достиганням плодів,, а також диференціацією плодових бруньок урожаю наступного року. Зниження запасів продуктивної вологи грунту нижче оптимальних може призвести до зниження не лише врожайності і товарних якостей плодів у поточному році, а й продуктивності насаджень у наступному році. У зимовий період потреба плодових рослин у воді найменша, але вологість грунту повинна бути оптимальною.
Груша та айва не витримують близького залягання підгрунтових вод. Для більшості сортів груші їх рівень не повинен бути нижче 2,5—3 м від поверхні грунту, а для айви та дерев груші на айві—1,8—2,2 м. Проте, рівень підгрунтових вод часто змінюється за порами року — навесні, як правило, вій вищий, ніж восени. Тому при виборі ділянки для закладання саду слід керуватись даними найвищого рівня стояння підгрунтових вод.
Зважаючи на тісну залежність водного та повітряного режимів, слід уникати перезволоження грунту, оскільки нормальний ріст і плодоношення дерев можливі лише в умовах добре аерованих грунтів. Надмірне зволоження їх зумовлює погіршення повітряного режиму, зменшення вмісту кисню і відмирання кореневої системи, особливо в умовах важких глинистих грунтів, а також на понижених елементах рельєфу.
Режим вологості грунту можна регулювати організаційними (вибір ділянки, створення захисних насаджень, розміщення порід і сортів на площі) та агротехнічними заходами (вибір площ живлення, обробіток та утримання грунту, зрошення тощо).
Вимоги до грунтових умов. Грунтові умови являють собою сукупність таких важливих факторів, як температура і вологість, обмін повітря і наявність кисню, карбонатність, засоленість грунтів, реакція грунтового розчину, хімічні та фізичні властивості тощо. Всі вони мають винятковий вплив на ріст, розвиток, продуктивність і довговічність дерев груші та айви. Так, температура грунту впливає зокрема на його хімічні властивості та фізіологічну активність кореневої системи, а також характер взаємодії між ними, на синтез амінокислот тощо. Нові корені груші та айви починають утворюватися лише при температурі грунту понад 7—8 °С. Активний ріст кореневої системи відбувається при температурі від 16 до 20 °С, а припиняється пізно восени, при зниженні температури до 3—4 °С. .
Поживні речовини вбираються коренями плодових рослин у розбавленому вигляді, тому важливо підтримувати оптимальний режим вологості (80—85 % найменшої вологоємкості) на глибині залягання основної маси кореневої системи.
Загальний запас та запас продуктивної (доступної для рослин) вологи виражають у міліметрах. Але при визначенні фізичних властивостей грунту та умов водозабезпеченості рослин користуються терміном «польова вологоємкість» (це максимальна кількість води в процентах, що міститься через 2—3 дні після дощу або зрошення грунтового профілю). Вода, що зв'язана грунтом і недоступна для вбирання кореневою системою, називається гігроскопічною. Вологість грунту, при якій спостерігається в’янення рослин, одержала термін «вологість в’янення». Зниження запасів продуктивної вологи до рівня вологості в’янення критичне для плодових рослин.
Важливими критеріями придатності грунтів є реакція грунтового розчину, карбонатність та засоленість грунту. Показник концентрації водневих йонів — pH визначається рівнем концентрації карбонату кальцію або токсичних солей натрію, магнію, хлору та інших сполук. Оптимальною для плодових рослин є реакція грунтового розчину з pH 6—7.
Дерева груші краще ростуть І плодоносять при pH від 5,7 до 7, тобто на слабокислих або нейтральних грунтах. Рослини айви з успіхом можна вирощувати на грунтах із слаболужною або нейтральною реакцією (pH — 6—8), Надмірно високі кислотність і лужність грунтового розЧШїу токсичні для плодових рослин. Крім того, при високім кислотності значно пригнічується діяльність корисних грунтових мікроорганізмів. Наприклад, процеси нітрифікації та фіксації бактеріями азоту активно вІдбува- ю;ься лише при pH понад 5,5; pH впливає також на розчинність та доступність для рослин окремих поживних речовин.
Карбонатними вважаються грунти, що утворились на вапнякових породах, мергелях і містять надмірну кількість солей кальцію.
За даними Г. А. Березовського, Е. А. Верновського та О. П. Ілованського (1978), гранично допустимі кількості карбонатів кальцію в грунті для груші становлять до 15, для айви — до ЗО %. Проте існують і інші думки. 'Гак, М. С. Кузьменко (1989) рекомендує вирощувати пальметні сади в умовах Криму при використанні айви як підщепи для груші па грунтах, що містять до 7 % карбонатів, а на насінних підщепах — до ЗО %. На грунтах з таким же вмістом карбонатів (до ЗО % і більше) можна вирощувати дерева груші на сіянцях груші лохолистої з округлою формою крони.
Підвищений вміст карбонатів кальцію та лужна реакція грунтового розчину зумовлюють перехід окремих сполук у важкодоступні для рослин форми, а також погіршують водний і повітряний режими грунту. На грунтах важкого механічного складу це нерідко спричинює погіршення умов живлення рослин.
Вважають, що дерева груші менш чутливі до підвищеного вмісту солей, ніж черешня та персик, але більш чутливі, ніж айва та абрикос.
Явище засолення грунтів найчастіше зустрічається в понижених елементах рельєфу (наприклад, у Криму переважно на висоті до 20—50 м над рівнем моря).
Надмірна кількість карбонатів і шкідливих солей часто викликає захворювання рослин хлорозом, особливо на схилах південної експозиції. З агротехнічних заходів боротьби з хлорозом заслуговують на увагу залуження міжрядь багаторічними травами та внесення органічних добрив. Солонцюваті грунти гіпсують.
З фізичних властивостей грунту основне значення мають наявність органічної речовини та потужність гумусового горизонту, тип і структура грунту, його водопроникність, щільність, в’язкість тощо.
Дерева груші добре ростуть і плодоносять на структурних, родючих грунтах, зокрема на чорноземах середньо- і важкосуглинкових, каштанових, темно-сірих, сірих і світло-сірих лісових грунтах. Малопридатними є лише піщані та супіщані, карбонатні, щебенисті, холодні малозволожені або перезволожені грунти.
Глибина гумусового горизонту для дерев груші на сильнорослих підщепах повинна бути не менше 50—70 см, для дерев на айві — 40—50 см.
I. X. Шиденко (1971) вважає, що завдяки здатності кореневої системи пристосовуватись до умов вирощування грушу можна вирощувати на різних грунтах, які сприяють достатньому поширенню кореневої системи.
На думку багатьох дослідників, айва не менш вибаглива до грунтових умов, ніж груша. Краще ростуть і плодоносять рослини айви на теплих, вологих і глибоких грунтах з достатнім вмістом поживних речовин.
Біологічним вимогам дерев айви найбільшою мірою відповідають родючі, достатньо аеровані грунти (Масюкова О. В., 1960). Добре ростуть і щорічно плодоносять рослини на замулених грунтах нижніх частин схилів та алювіальних заплавах річок.
Для вирощування айви найкращими грунтами можна вважати темно-каштанові та каштанові суглинки, чорно- земи південні, звичайні та лугові (Горін Т. І., 1961). Непридатні для закладання айвового саду засолені (солончаки, солонці) і дуже легкі піщані та щебенюваті грунти.
