Розділ 1
БІОЛОГІЧНА І ВИРОБНИЧА
ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУШІ ТА АЙВИ
ВИДИ ГРУШІ ТА АЙВИ
Груша та айва — багаторічні плодові рослини, що належать до родини розоцвітих (Rosales), підродини яблуневих. Спільними ознаками цих культур є цінність плодів, довговічність дерев, висока врожайність, фізіологічна сумісність тканин і специфічні вимоги до грунтово- кліматичих умов, що й визначає їх поширення на території багатьох частин світу.
Рід груша (Pyrus) об’єднує близько 60 видів. За даними Є. А. Назаряна, Г. А. Лобанова, Г. В. Трусевича та ін. (1960), у країнах Європи відомо три види, на Кавказі — 24—26, у Середній Азії — 8—10, на Далекому Сході — 1 вид. В Україні поширений один вид — груша звичайна, або лісова. У природному стані дерева груші ростуть у лісових масивах, горах і міжгір’ях на різній, висоті над рівнем, моря.
Вважають, що родоначальниками у створенні культурних сортів груші є такі основні види; звичайна, або лісова, лохолиста, снігова, кавказька, усурійська, китайська, або піщана, російська та деякі інші.
Груша звичайна, або лісова (P. communis L.). Найбільше поширена у лісостепових районах України (Київська, Житомирська, Вінницька), на Поліссі (Сумська, Чернігівська) , а також у Криму, Харківській та-Чернівецькій областях, а за межами України — у Молдові, Бєлгородській, Воронезькій, Курській та Ліпецькій областях Росії і на Кавказі. Дерева високорослі (до 25 м), довговічні (200—250 років). Крона широкопірамідальна з довгими скелетними гілками, помірною кількістю бокових розгалужень скелетних (основних) гілок і численними слабо- опушеними приростами. Листки різної величини, яйцеподібні, здебільшого голі, з довгими та тонкими черешками. Квітки білі, діаметром до 3 см. Плоди невеликі, округлі або грушоподібні, при достиганні жовтіють. М’якуш твердий, кам’янистий, терпкий. Чашечка не обпадає. Коренева система глибока, компактна. Дерева нормально ростуть, плодопосяі. па темно- та світло-сірих лісових грунтах і чорноземах опідзолених.
Груша лохолиста (P. ellaeagnu'ona І аЬ.) .Поширена в Криму і на Закавказзі, а також у Малій х з І і і па сході Балканського піжх-рова. Дерева заввишки 10—12 м або тЛ-цолОсібної (Ьорліи. Пагони сильно опушені. Листки обер;еп^:аіїп^тно,:биі або вузькоеліптичні, опушені.
ГЬіоди поібні (до З см у діаметрі), жовто-зелені, різної сЬоомй досить соковиті, придатні для споживання у свіжому вигляді та для технічної переробки.
Вид характеризується високою посухостійкістю, хоча може витримувати і перезволоження грунту, а також морозостійкістю. Витримує морози до —25—32 °С. За даними Г. В. Трусевича (1964), дерева можуть рости як на засолених, так і на кам'янистих і карбонатних грунтах. Тому груша лохолиста ціниться як підщепа для грунті різного діапазону вологості та засоленості.
Груша снігова (P. nivalis Jaeg.). Походить із Середньої Азії. Зустрічається в Нижньому Поволжі, в лісах України та Кавказу. Дерева середньорослі, інколи мають форму чагарника. Прирости, бруньки та листки з нижнього боку, а також зав’язі густо вкриті білим опушенням. Листки видовженоовальної форми, краї рівні або слабо- зазубрені. Квітки білі, великі. Плоди дрібні, сторчкопо- дібної форми, жовто-зелені, тверді, кислі та терпкі за смаком, достигають пізно.
Рослина посухостійка, тому її можна використовувати як підщепу в районах недостатнього зволоження, а також у селекції для виведення нових сортів.
Груша кавказька (P. caucasica Feel). За багатьма ознаками цей вид подібний до груші лісової. Поширений у передгір’ях і нижній гірській зоні Північного Кавказу, зокрема в Грузії та Краснодарському краї, де зустрічається окремими масивами. Дерево сильноросле (15— 25 м), з широкопірамідальною кроною і колючими гілочками. Листки округлі й округло-яйцеподібні, цілокраї. Квітки великі. Плоди кулястої форми, дрібні, з кислим терпким м’якушем. Коренева система вертикальна, глибока, слаборозгалужена.
Морозо- та посухостійкість середні, а на півночі України вона не морозостійка. Добре росте на грунтах із підвищеним вмістом солей. Використовують як основну підщепу для груші в районах Північного Кавказу та Закавказзя.
Груша усурійська (P. ussuriensis Maxim.). Поширена на Далекому Сході, в Сибіру, Кореї та Китаї. Висота дерев 12—15 м, крона широкопірамідальна або округла, густа. Гілочки закінчуються колючками. Прирости неопушені, жовтувато-сірі або червонувато-коричневі. Листки широкояйдеподібні, майже не опушені, із гостропилчастими краями. Квітки білі, діаметром 3—4 см. Плоди округлі або грушоподібні, невеликі або середньої вели™ чини, з короткою плодоніжкою.
Один із найбільш морозостійких видів. Використовують як основну зимостійку підщепу в районах Сибіру та Уралу, а кращі форми — у селекції.
Груша китайська, або піщана (Р, serotina Rehd, P. sinensis) . Походить з Центрального та Західного Китаю.. Поширена у Приморському краї, а також у Японії і Кореї. У 1909 р. завезена в СІЛА. Дерева заввишки 10—15 м, гілки без колючок. Молоді прирости голі або слабоопу- шені, червонувато-коричневі. Листки великі, видовжено- яйцеподібні, з пилчастими краями, на кінцях загострені.., злегка опушені в молодому віці. Плоди дрібні, кулястої форми, коричневі, з грубуватим зернистим, м’якушем. Чашечка обпадає.
Морозостійкість дерев висока, але нижча, ніж у дерев груші усурійської. Використовують як підщепу в Приморському краї, на Кубані, а також як декоративну рослину і в селекції.
Груша російська (P. rossica Danilov). Походить від звичайної лісової груші, але відрізняється від неї видовженими листками, чашечкою плода, що обпадає, та тонкою пластинчастою корою, яка відшаровується. Поширена в Центрально-Чорноземній зоні Росії. Дерева заввишки 15—20 м із загущеною, пірамідальною кроною.
Посухостійкість рослин дещо вища, а морозостійкість — нижча, ніж груші звичайної.
Айва (Cidonia Mill.) — основний вид айви. Відомо ще два — айва японська (Chaenomeles) та доцінея (Docyпіа), але вони не мають певного значення для садівництва. Рід Cydonia представлений єдиним видом — С. oblonga Mill. Це дерево без колючок, заввишки 4—6 м, або чагарник з 2—8 стовбурами та розкидистими гілками. На стовбурі кора темно-сіра, гладенька, відпадає пластинками, молоді прирости сіро-зеленого кольору або червонуваті, густо опушені. Бруньки конусоподібні, з буро-зеленим опушенням та сочевичками, сидячі. Листки різної величини та форми — від округлої та еліпсоподібної з рівними краями, у молодому віці густоопушені, з короткими (до 2 см) черешками. Квітки великі, поодинокі, формуються із бруньок, розміщених на кінцях приростів.
Плоди різної форми (кулясті, грушоподібні, еліпсоподібні) , опушені, здебільшого ребристі, жовто-зелеш, масою від 20—ЗО до .150 г. М’якуш жовтуватий, щільним, кам’янистий, достатньо ароматний. Для споживання свіжими плоди непридатні, але вони дуже цінні для технічної переробки.
У природі зустрічається п’ять різновидностей айви звичайної: строкатолиста, грушоподібна, яблукоподібна, португальська та пірамідальна. Такої систематики айви звичайної дотримуйєся переважна більшість ботаніків.
