УДОБРЕННЯ У ПЛОДОНОСНИХ САДАХ
Розробляючи науково обгрунтовану систему удобрення плодоносних садів груші та айви, потрібно враховувати вимоги і біологічні особливості сортопідщепних компонентів, з одного боку, та основні агрохімічні показники грунтів, з іншого. Крім того, не слід забувати про такі важливі фактори, як вік і продуктивність дерев, регулярність їх плодоношення, водозабезпеченість грунту, способи його утримання та обробітку.
З метою контролю за станом родючості грунту і встановлення оптимальних норм внесення добрив використовують дані хімічних аналізів грунту (картограми) та методи рослинної діагностики. Нові економічні стосунки в аграрному секторі вимагають критичного підходу до ефективності тих чи інших добрив у конкретних природних та господарських умовах і розробки протизатратного механізму, зокрема, зниження собівартості плодів.
Кращою системою удобрення для всіх плодових зон є органо-мінеральяа. В умовах достатнього зволоження, як уже зазначалось, органо-мінеральну систему успішно можна доповнювати вирощуванням культур на зелене добриво.
Згідно з «Рекомендаціями по догляду за інтенсивними садами у колгоспах і радгоспах Української РСР» (Київ, УНДІС, 1987) органічні добрива у плодоносних садах потрібно вносити один раз у 3—4 роки із розрахунку ЗО— 40 т/га, а мінеральні — щорічно, виходячи з даних грунтової та рослинної діагностики, а також рівнів забезпеченості грунту рухомими формами фосфору і калію (табл. 4).
Враховуються також способи утримання грунту, наявність зрошення та планова врожайність. Якщо рівень вмісту в листках азоту і калію нижчий від оптимального, то кількість відповідних добрив збільшують на ЗО %.
У таблиці 4 наведено орієнтовні норми добрив із розрахунку на рівень врожайності до 200 ц/га. Для одержання врожаїв понад 200 ц/га норми добрив збільшують, особливо у садах високого ступеня інтенсивності (понад 500—800 дерев на 1 га).
В умовах достатньої водозабезпеченості грунту, особливо в районах підвищеної ерозії грунтів (Наддністрянщина, Поділля, Передкарпаття та Закарпаття) міжряддя саду залужують багаторічними злаковими травами.У такому випадку норму мінеральних добрив також підвищують на 25—ЗО % із розрахунку на вбирання та винесення, із грунту поживних речовин біомасою трав.
Високої ефективності органічних і мінеральних добрив, можна домогтися непростим підвищенням їх норм, а створенням найбільш сприятливого співвідношення основних елементів живлення, наближення їх до зони активної діяльності кореневої системи шляхом поосередкового та пошарового внесення (на різну глибину), підвищенням загального рівня родючості грунту. Збагачення глибших шарів грунту поживними речовинами фосфору і калію сприяє активному росту коренів із надземної частини дерев, прискоренню початку плодоношення.
Відомо, що дерново-підзолисті та сірі лісові грунти з невеликим вмістом гумусу чутливіші на внесення підвищених норм азоту та калію. Високу ефективність калійних добрив одержують також в умовах чорноземів вплутуваних та опідзолених, а також у плодоносних садах з великим врожаєм.
Ефективність мінеральних добрив значною мірою залежить від строків і частоти їх внесення. Так, фосфорні й калійні добрива можна вносити восени (основне удобрення) , взимку (якщо дозволяють умови) або рано навесні. Враховуючи слабку рухомість фосфорно-калійних добрив, окремі автори рекомендують вносити їх раз у 2—3 роки подвійними нормами, що зменшує ступінь пошкодження коренів та знижує затрати на проведення робіт. Азотні добрива, навпаки, досить рухомі в грунті, а тому їх доцільно вносити не лише щорічно, а й роздрібнено, в основні фази розвитку рослин. Так, у насадженнях із урожайністю до 200 ц/га 60—65 % річної норми слід вносити до початку вегетації, а решту — як підживлення через 2—3 тижні після цвітіння. Якщо очікуваний рівень врожайності перевищує 200 ц/га, то останню частину можна також вносити у два етапи — після цвітіння та після фізіологічного опадання зав’язі.
Важливим критерієм при розробці науково обгрунтованої системи удобрення плодоносних садів груші та айви є відсутність наднормативних залишків у плодах і продуктах їх переробки шкідливих нітратів та інших сполук.
У підживлення можна використовувати не лише швидкодіючі азотні, а й інші добрива — гноївку (10—12 т/га), пташиний послід (3—4 т/га) або розведений пташиний послід із птахофабрик (40—50 т/га). При цьому гноївку перед внесенням розбавляють водою в 3—4 рази, а сухий пташиний послід — у 10—15 разів. Рідкі місцеві добрива необхідно вносити на глибину 12—15 см у канавки чи на поверхню грунту з наступним загортанням дисковими знаряддями.
Кислі грунти з метою нейтралізації надмірної кислотності та активізації мікробіологічних процесів грунту вапнують. Як вапнякове добриво використовують гашене вапно, вапнякові туфи, мелені вапняки, крейду, мер' гель, дефекат та інші відходи промисловості, що містять вапно і не мають шкідливих сполук.
