Розділ 5

ЗАКЛАДАННЯ САДУ

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ

Добираючи ділянку для закладання грушевого саду, необхідно враховувати особливості рельєфу, водного і теплового режимів, грунтових умов та аерації. Кращі умови теплового і повітряного режимів у лісостеповій зоні складаються на схилах південно-західної та західної експозицій крутістю до 10—12°. У південних районах і в Криму можна використовувати схили північної, північно-східної та північно-західної експозицій. У передгір’ях Карпат, на Наддністрянщині та в Закарпатті для груші можна використовувати покаті схили із слабозмитими грунтами. У районах із надмірною кількістю опадів під насадження груші доцільно відводити підвищені плато або схили незначної крутості. В усіх природних зонах слід уникати замкнутих долин і блюдець, а також ділянок із сильно змитими, щебенистими або оглеєними грунтами.

Неабияке значення для росту й розвитку дерев груші мають питання про засоленість грунтів. Груша належить до соле- і посухостійких порід. Проте кращими для закладання насаджень груші є алювіальні слабовилуговані грунти, чорноземи південні, звичайні, опідзолені, темно- каштанові та темно-сірі лісові грунти на лесовидних глинах. Окремі ділянки можна використовувати після відповідного поліпшення (меліорації) грунтів влаштуванням дренажу та осушенням, вапнуванням кислих і гіпсуванням надто засолених грунтів тощо.

Айва серед зерняткових порід є найбільш вологолюбною породою і задовільно росте навіть на грунтах важкого механічного складу. Проте, на думку Т. І. Горіна (1961), її дерева раніше вступають у пору плодоношення на легких грунтах. Вважають, що рослини айви маловибагливі до грунтових умов, вони можуть рости на засолених, щебенистих або піщаних грунтах. Але дерева її краще ростуть і розвиваються на родючих, теплих і добре зволожених грунтах середньосуглинкового механічного складу.

Щодо умов рельєфу айва не менш вибаглива, ніж інші зерняткові породи. Кращими для айвового саду є рівнинні ділянки або схили невеликої крутості. На півдні України і в Криму перевагу слід віддавати південно- та північно-західним схилам. Непридатними є слабозахищені від вітрів ділянки, надто глибокі долини та блюдця, де може застоюватись холодне повітря. Рівень залягання підгрунтових вод допускається до 1—1,25 м.

Коли ділянка для саду вибрана, необхідно визначити розмір і конфігурацію кварталів, мережу доріг, садозахисних насаджень, зрошувальних систем, місце розташування бригадних дворів, пунктів товарної обробки плодів (ПТО), розчинних вузлів, інших об’єктів виробничого призначення.

Оптимальним розміром кварталу є 12—15 га, хоч за сприятливих умов можна відводити і 20—25 га, а його форма повинна бути прямокутною. У районах передгір’я розміри кварталів можуть бути і значно меншими від оптимальних розмірів, а форма їх різноманітною стосовно до умов рельєфу. У таких випадках довші сторони кварталів доцільно розташовувати упоперек напряму схилу, щоб по можливості використовувати однакові умови рельєфу.

Магістральні дороги з твердим покриттям шириною 7—8 м прокладають здебільшого посередині великого масиву. Міжквартальні дороги завширшки 5—7 м краще розміщувати на розворотних смугах між вітроламами та крайніми рядами плодових дерев. При цьому важливо забезпечувати вільний розворот тракторних агрегатів, плодозбиральних платформ і транспортних засобів, що працюватимуть у саду.

У садах високої інтенсивності (пальметні, шпалерно- карликові, сади короткого циклу та ін.) у кожному кварталі через 100—150 м залишають поперечні дороги шириною до 5—6 м.

Бригадний двір доцільно розміщувати неподалік від основної (магістральної) дороги та основних масивів саду. Призначається він для тимчасового зберігання плодів, тари, пакувальних матеріалів, машин і знарядь, відпочинку робітників тощо.

Уся територія саду повинна бути огороджена металевою сіткою на залізобетонних стовпах.

Найкращі умови для освітлення дерев створюються при орієнтації рядів з півночі на південь. На схилах крутістю від 4 до 10° ряди дерев можна розміщувати упоперек схилів або контурним способом. На терасованих схилах навколо саду нарізують кільцеву дорогу завширшки 6—8 м, а для руху і роботи агрегатів — дороги знизу догори під певним кутом до горизонталі.