Потенціал продуктивності того чи іншого сорту найповніше виявляється у певних грунтових і кліматичних умовах.

На території України виділено ряд плодових зон, що об’єднують райони і області з близькими грунтовими, кліматичними та господарсько-економічними умовами: Полісся, Лісостеп, Наддністрянщина, Прикарпаття, Закарпаття, Крим, Південно-Східний Степ тощо. Для кожної із цих зон (а у межах зони — адміністративної області) встановлюється відповідна породно-сортова структура.

П. Ф. Дуброва, І. М. Каганович, В. В. Стрельников та ін. (1981) вважають, що при доборі сортів різного строку достигання, із різними споживчими якостями не слід допускати зайвої строкатості сортового складу бо це значно ускладнює догляд за насадженнями, збирання, охорону та реалізацію врожаю.

Автори відзначають також, що при доборі сортів для присадибного та колективного садівництва, продукція якого використовується для задоволення особистих потреб повинен бути особливий підхід. На відміну від промислових садів, для закладання яких доцільно обмежуватись сортиментом з невеликою кількістю сортів того чи іншого строку достигання (для конкретного господарства), у колективних та присадибних садах можна використовувати ширший діапазон сортименту, але за основу бажано брати рекомендовані для даної місцевості сорти.

За комплексом господарських і біологічних властивостей (початок плодоношення, врожайність, розмір і смак плодів, стійкість до низьких температур та хвороб) виділяються такі сорти, як Вільямс, Іллінка, Улюблена Клаппа, Бере Боск, Десертна, Конференція, Таврійська, Щедра, Золотиста, Васса, Кюре, Парижанка та ін.

Високою продуктивністю відзначаються сорти, виведені Кримською дослідною станцією садівництва: Вітчизняна, Десертна, Золотиста, Васса, Таврійська, врожайність яких досягає 185—316 ц/га і більше (Кузьменко М. С., Шеншина С. В., 1986).

Основними показниками економічної ефективності сортів є розмір чистого доходу із розрахунку на 1 га та рівень рентабельності виробництва. Ці економічні показники в свою чергу визначаються рівнем урожайності, якістю плодів, строками їх реалізації тощо. Певний інтерес в економічній оцінці сортів груші становлять результати багаторічної роботи Придністровської дослідної станції садівництва, де вивчено, виведено та виділено ряд високопродуктивних сортів, що найбільше відповідають вимогам сучасного інтенсивного садівництва. Так, із групи літніх сортів Вільямс, Вікторія та Скороспілка із Треву виявились скороплідними. Середня врожайність їх за шість років на підщепі груша лісова становила 211—238, а в окремі роки — 375—410 ц/га (Хоменко І. І., Сайко В. І., Мельник В. Ф., 1989). У групі осінніх сортів виділились Бере Боск (середня врожайність 246 ц/га, максимальна — 375), Конференція (відповідно 269 і 470 ц/га), Ніколай Крюгер (142 і 233 ц/га), а по групі сортів зимового строку достигання — Парижанка (279 і 443 ц/га), Кюре (212 і 370 ц/га), Жерве (159 і 24-4 ц/га) і Краснокутська зимова (136 та 302 ц/га).

Станцією виведено і передано в державне сортовипробування такі сорти як Крупноплідна, Буковинка, При- дністрянка, Чернівчанка, Яблунівська, Прикарпатська, Припрутська, які за рядом господарськи цінних ознак переважають сорти, включені до Державного реєстру.

Завдяки виділенню та впровадженню таких сортів середня врожайність насаджень груші у дослідному господарстві за ряд років досягла 144,6 ц/га, а в найбільш сприятливі роки — до 440—470 ц/га. Чистий доход з 1 га грушевого саду був майже в 2,5 раза більшим, ніж з 1 га яблуні, рентабельність виробництва була у межах 150—250 %.

Враховуючи сприятливі умови та високу економічну ефективність вирощування груші у Придністров’ї її питому вагу передбачено довести до 20 % від усіх плодових культур, а в Чернівецькій області — до 22 %.

Сортимент айви поки що не багатий порівняно із сортиментом груші і обмежується кількома сортами. Із включених до Державного реєстру 11 сортів чотири іноземного походження (Анжерська, Берецький, Константинопільська та Португальська) і сім вітчизняного, в основному селекції Нікітського ботанічного саду (Кримська ароматна, Кримська рання, Ізобільна, Мир, Отлічни- ця) та Молдовського НДІ садівництва і виноградарства (Сорокська, Турунчуцька). Для порівняння наведемо дані районування 1975 р. (за О. М. Шестопалом та Г. К Карпенчуком): із шести районованих сортів айви два було іноземного походження (33,4 %) та по два — народної і вітчизняної, селекції (по 33,3%). Тобто, за 15 років кількість районованих сортів збільшилась майже вдвічі, а питома вага сортів вітчизняної селекції досягла майже 55 %.

Велика і плідна робота з селекції та інтродукції айви проводиться вченими Центрального ботанічного саду АН України (Шайтан И. М., Мороз П. А., Клименко С. В. та ін., 1983). Середня врожайність виділених форм у насадженнях 15-річного віку становить 136—193 ц/га, а в 45-річних садах — 251—454 ц/га.

Високою продуктивністю відзначаються окремі сорти айви у Закарпатті та Наддністрянщині. Так, за даними Г. П. Тимошевої та М. М/ Попович (1977), сорт Берецький дає по 50—80 кг з дерева (тобто 300—350 ц/га).

Аналогічні показники економічної ефективності одержано на Придністровській дослідній станції садівництва, де врожайність рекомендованих для застосування і перспективних сортів досягла рівня 300—400 ц/га. Чистий доход з 1 га плодоносної площі у 1983—1987 pp. досягав1,5— 2 тис. крб., а по окремих сортах — до 3 тис. крб. (у цінах 1985—1988 pp.).