ЗАПИЛЕННЯ ДЕРЕВ БДЖОЛАМИ

Бджолозапилення у технології вирощування високих урожаїв комахозапильних культур є важливою умовою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Вартість щорічного підвищення урожаю від бджолозапилення тільки основних культур у 17 раз перевищує витрати на нього.

В умовах високоінтенсивного землеробства, з яким пов’язане переорювання земель та хімізація, зменшується кількість диких корисних комах і посилюється роль медоносних бджіл як запилювачів. Нині вони виконують 90—95 % усієї запилювальної роботи на сільськогосподарських культурах.

Медоносні бджоли як запилювачі мають велику перевагу перед дикими комахами. Бджоли живуть великими сім’ями (50—80 тис. особин), які здатні збирати велику кількість меду і пилку про запас, відвідуючи для цього велику кількість квіток і виконуючи запилювальну роботу. Робоча бджола при кожному вильоті в поле відвідує для збору нектару до 100—150 квіток, а бджоли сильної сім’ї здатні відвідати за день не менше 50— 60 млн квіток гречки, соняшнику і ін. культур. Бджоли виконують до 80—90 % запилювальних робіт, дикі комахи-запилювачі — не більше 10—20 %.

Зав’язь на квіткових рослинах утворюється внаслідок запліднення жіночої статевої клітини чоловічою. Повноцінніше потомство у багатьох рослин буває при запиленні квіток однієї рослини пилком іншої. В окремих сортів яблуні, груші та інших порід запліднення можливе лише при запиленні квіток пилком іншого сорту. Спроби вирощувати односортні насадження згаданих порід закінчилися невдало — вони не давали врожаю.

Квітка — це орган статевого розмноження рослин. Жіночий статевий орган — маточка складається із стовпчика, приймочки і зав’язі, у середині якої перебуває різка кількість насінних зачатків з яйцеклітинами. У пиляках тичинок квітки дозрівають пилкові зерна (спермії) , тобто чоловічі статеві клітини. Перенесення пилку на приймочку маточки називається запиленням.

Залежно від походження пилку, яким запліднюється квітка, розрізняють самозапильні і перехреснозапильні рослини. У самозапильної рослини квітка запилюється і запліднюється пилком своїх тичинок. Часто це відбувається ще до розкривання квітки. Так запилюються пшениця, ячмінь, овес, горох, боби та інші культури.

Квітка перехреснозапильних рослин запилюється і запліднюється пилком інших рослин того ж виду. Свій пилок хоча й потрапляє на маточку, але не проростає. Пилок перехреснозапильних рослин переноситься водою, вітром і комахами (здебільшого бджолами).

Багато комах запилюють квітки, проте найкращими запилювачами є медоносні бджоли. Бджола за один виліт відвідує близько сотні, а то й більше квіток кращих медоносів і приносить на приймочку квітки суміш пилку одного ботанічного виду, але з багатьох рослин, що забезпечує властиве рослинам вибіркове запліднення. Здебільшого бджоли запилюють квітки, торкаючись їх приймочки своїм запиленим тілом.

На відміну від інших комах бджоли нагромаджують великі запаси їжі у формі меду та перги, для чого працюють цілий день. Чим більше приваблюють їх квітки нектаром, тим енергійніша й триваліша робота, тим більше бджіл на квітках.

Бджоли зимують великими сім’ями, тому вони єдині запилювачі рослин, які зацвітають рано навесні. Бджолині сім’ї легко розмножуються. Потрібну кількість їх можна підвозити до місця запилення і керувати льотно- запилювальною роботою. Медоносні бджоли здатні працювати у теплиці взимку. Використовують їх також для одержання міжсортних гібридів.

Породи бджіл для запилення вибирають із урахуванням їх здатності до запилення конкретних культур, внутрішньовидової мінливості, кількості робочих особин у сім’ї, стійкості проти захворювань, зимостійкості, плодючості, флороспеціалізації, підвищення врожайності окремих порід, властивість бджіл збирати корм із певних видів рослин. В умовах слабкого виділення нектару бджоли переключаються на більш медоносні квітки інших видів рослин, що називають флороміграцією бджіл.

Першим зацвітає абрикос, потім черешня, вишня, майже одночасно з ними цвіте слива, потім груша, літні сорти яблуні, а зимові сорти її та айви завершують цвітіння. Усі види плодових порід мають двостатеві квітки, запилюються перехресно. Деякі сорти зерняткових порід можуть запилюватися пилком свого сорту і дати невеликий урожай. Ці сорти також значно краще плодоносять при перехресному запиленні. Самозапиленню запобігає сама будова їх квіток, різні строки дозрівання маточок і пиляків. Квітка плодової породи здатна запліднитись тільки пилком так званого сорту-запилювача.

У садівництві відомі кращі запилювачі для тих чи інших сортів. Це обов’язково враховують при створенні садів. Крім основного сорту, залежно від типу саду, садять різні форми сортів-запилювачів. Результати запилення та врожайність садів значною мірою залежать від агротехнології садівництва, віку дерев, інтенсивності цвітіння, погодних умов, особливо під час цвітіння та запилювальної роботи бджіл.

Диких комах-запилювачів у цей ранньовесняний період ще мало і їх роль у запиленні незначна. Основні запилювачі садів — це медоносні бджоли. Без них плодові дерева не утворюють зав’язі і після рясного цвітіння практично не дають потрібного врожаю. Коли насиченість бджолами висока, яблуневі інтенсивні сади утворюють ЗО—40 % корисної зав’язі, а при рясному цвітінні зав’язь 2—3 % квіток забезпечує одержання високого врожаю. Квітки у деяких сортів яблуні мають зближені шляхи, що ускладнює доступ бджоли до нектару. Ці квітки добре запилюють бджоли, що збирають пилок. У інших сортів доступ до нектару вільний, бджоли, збираючи його, менше запилюють квітки і зав’язі утворюється менше. Яблуня і груша подібні за біологією цвітіння, запилення, формою посадки дерев і технікою запилення їх бджолами.

Бджолині сім’ї підвозять у сад на початку або перед цвітінням, коли минає небезпека отруєння бджіл від останніх перед цвітінням обробок пестицидами. Бджоли повинні встигнути запилити перші квітки в суцвіттях, які більш розвинуті і дають кращі плоди. Залежно від віку саду, його площі, висоти та густоти дерев, сили їх цвітіння, насиченості сортами-запилювачами, стану бджолиних сімей і погодних умов сім’ї розміщують у саду різними способами. Бджолині сім’ї перебувають у саду весь період цвітіння. У випадку незадовільної роботи бджіл під час цвітіння запилювальні пасіки міняють місцями. Норма на 1 га зерняткового саду дві сім’ї, а кісточкового 2,5—3, при умові, що вони мають силу не менше 7—8 вуличків і 5—6 рамок розплоду.