широко використовуються у парфюмерії. Ефірні олії знаходять також важливе застосування у харчовій промисловості — у прянощах і спеціях. Ефірні олії розрізняють і називають за рослинами, з яких їх одержують: м'ятна, лавандова, трояндова тощо. Кожна з них становить суміш кількох або кільканадцяти окремих хімічних сполук — терпенів і їхніх похідних. Терпени — вуглеводні, тобто складаються лише з С і Н і характерні тим, що в молекулах у них є багато ненасичених вуглецевих зв'язків, які зумовлюють високу хімічну активність цих речовин. Розрізняють монотер-пени, сесквітерпени і дитерпени (терпени з більшою кількістю конденсованих молекул утворюють смоли і каучук). Вуглевод може замінити один з атомів водню на якусь іншу молекулярну групу і таким чином придбати нові якості. Приклади монотерпенів: як вуглеводні мирцин і оцимін, а вже як їхні похідні альдегіди і кетони зустрічаються у складі багатьох ефірних олій. Це — цитронелол, цитраль, лимонен, а-пінен, ментол, миртенол, борнеол, камфора, вербенон і піперитон. Сексвітерпе-ни є в сандаловому дереві (ji-санталін), в евкаліптовій олії — кадинол і евдесмол. Дитерпени зустрічаються досить рідко, відомі а-камфорен, фітол (входить до складу хлорофілу), абістинова кислота. В рослинах ефірні олії містяться в особливих клітинах — вмістищах, і виходять звідти після руйнування або ж при підігріванні. Фізіологічна дія ефірних олій здійснюється різним шляхом. При безпосередньому контакті їх із шкірою викликається подразнення, посилюється приплив крові до цього місця (гіперемія), що використовують при компресах і сполоскуваннях з ефірно-олійними напарами. При надто високій концентрації або тривалій дії можна викликати опік шкіри. Розчинені в жирах (в'єтнамський бальзам «Золота зірка») ефірні олії при нанесенні на шкіру локально гальмують запалення (анти-флогістична дія). Через шкіру вони можуть проникати у кров і розноситись по тілу. Але певніше їх вдихання при інгаляціях: полегшується відкашлювання. Потрапляючи до рота і подразнюючи нервові закінчення, ефірні олії діють через нервову систему на шлунок, зумовлюючи посилення секреції шлункового соку, секрету підшлункової залози 'і жовчі, тобто тих соків і ферментів, що в основному здійснюють процес перетравлювання і засвоювання їжі. Тим самим вони діють на апетит, нормальне, здорове споживання їжі, що й досягається смаковими додатками до страв, консервів тощо (кріп, петрушка, кмин, коріандр та багато інших). Ефірні олії діють і на сечовидільні органи. Пояснюють це тим, що ліки з чебрецем або чистий тимол (з олії чебрецю) або інші діуретичні ліки з ефірними оліями розширюють судини фільтруючої системи нирок (неф-ронів) і роблять їх легше проникними. Важливими ліками з такою дією є «ягоди» ялівцю, корені петрушки, насіння чи листя любистку.

Отже, в цілому ефірні олії є важливими ліками для очищення організму від мокрот, сечі та інших відходів, вони виявляють спазмолітичну дію на м'язи кишечника, прискорюючи травлення. Вони також поліпшують виділення молока у матерів-годувальниць. Деякі ефірні олії, наприклад, м'ятна, мають чітку жовчогінну дію і застосовуються при запаленнях жовчного міхура та при жовтя-ницях. Разом з тим зловживати ефірними оліями не можна. Вони можуть спричинити значну шкоду при менструаціях і вагітності через припливи крові (аж до аборту). І, нарешті, ефірні олії виявляють чітку статичну дію на бактерії, особливо на такі, що мають просякнуту жироподібними речовинами оболонку і через це дуже стійкі до інших дезинфекційних засобів (стафілокок). Обкурювання ефірними оліями застосовується для дезинфекції приміщень, одягу та шкіри. Оскільки ефірні олії здебільшого мають приємний для людини запах, такий захід сприяє й підвищенню самопочуття. Найхарактерніші ефіроолійні рослини: валеріана, фенхель, кріп, коріандр, лаванда, любисток, меліса, мускатник, м'ята, петрушка, розмарин, шавлія, чебрець, материнка, ялівець, полин, лимон, апельсин, троянда. Воски — ефіри вищих жирних кислот з вищими спиртами, часто в суміші з вільними жирними кислотами і спиртами, а також з парафінами та іншими речовинами; нерозчинні у воді, не перетравлюються ферментами. Вони утворюються на поверхні листя і плодів багатьох рослин як захист від випаровування, їх виробляють і деякі комахи, наприклад, бджоли, але походження їх, як вважають, рослинне. Бджолиний віск використовують у фармацевтичній практиці та в народній медицині. Розрізняють білий і жовтий віск. Це переважно ефір пальмітинової кислоти з мі-рициловим спиртом, він містить і 10—14 % церотової й невелику кількість неоцеротової кислот. Карнаубовий віск — рослинного походження, з листя бразільської воскової пальми, він складається з суміші ефіру церотової кислоти, мірицилового спирту і вільних кислот (карнаубової і церотової), спиртів (церилового і мірицилового) та вуглеводнів (парафінів). Гіркоти. Під такою загальною назвою об'єднують різноманітні сполуки, що мають гіркий смак і чия дія на організм пов'язана з цим. Переважно це терпени або їхні похідні, часом — глікозиди. Гіркота з ісландського моху (лишайника) — центрарієва кислота. Найчастіше гіркоти є в рослинах родин айстрових (складноцвітих), тирличевих і губоцвітих. Гіркоти посилюють секрецію залоз — слинних, шлунку, підшлункової, печінки і жовчного міхура. їх застосовують у багатьох препаратах і зборах з лікарських рослин. Під впливом гір-кот посилюється виділення слини, шлункового соку, секрету панкреатичної (підшлункової) залози і жовчі, в них зростає активність відповідних ферментів, внаслідок чого поліпшується весь процес травлення. Гіркоти діють через смакові подразнення язика, через