в процесі метаболізму або потрапити ззовні. Рослини, як відомо, в процесі фотосинтезу утворюють цукор, тому в цукрах у них ніколи дефіциту немає. Якісь надто активні, непотрібні в даний момент рослині сполуки пов'язуються з цукром і стають через це для рослини нешкідливими, набувають здатності пересуватись по рослині подібно до цукрів. Еволюція використала наявність глікозидів і як захист проти поїдання рослинної маси тваринами, бактеріями чи грибами, бо в них глікозиди розщеплюються, цукор засвоюється, а аглікон діє частіше як отрута. В рослинах, що містять глікозиди, одночасно є ферменти, що їх розщеплюють на цукор і аглікон. Тому такі рослини треба сушити якомога швидше і при температурах, що не перевищують 60 °С, після чого зберігати в сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Для рослин з родини капустяних (хрестоцвітих) характерна наявність у глікозидах сірковмісних речовин. Це — глікозиди синігрин і синальбін у насінні гірчиці. У розоцвітих поширений амігдалін, який розпадається з виділенням синильної (ціанової) кислоти. Він є в насінні гіркого мигдалю, абрикоса, вишень, персика, сливи, лавровишні, в квітках і листі черемхи, а також зустрічається в представників зовсім інших родин. У зелених частинах льону глікозид лінамарин також містить синильну кислоту — дуже сильну отруту. У жовтецевих зустрічається анемонін і протоанемонін. Строфантин характерний для рослин родини кутрових — строфанту (чилібухи), олеандра, кендирю коноплевидного. Серцеві глікозиди. Похідні стерану, досить складної органічної сполуки, що сполучається з цукром. Вони сприятливо діють при серцевій недостатності і є дуже важливими ліками, які застосовуються лише офіциналь-но виготовленими препаратами і у чітко визначених лікарем дозах! Рослини, що містять серцеві глікозиди, не можна використовувати безпосередньо, бо при цьому неможливо точно дозувати кількість глікозиду. Крім того, глікозиди в них часто супроводяться токсичними речовинами, отже медицина використовує виключно хімічно чисті глікозиди, виділені з рослинної сировини. Серцеві глікозиди містяться в свіжих листках червоної і шерстистої наперстянок, в морській цибулі, листках олеандра, свіжих листках конвалії, в горицвіті весняному, в насінні строфанту. В деяких рослинах зустрічаються антраглі-козиди, що мають проносні властивості (їх ми розглядаємо нижче, при описі фенолів). До глікозидів належать і сапоніни, гіркі речовини та деякі дубильні речовини. Сапоніни — глікозиди різної природи, які утворюють з водою піну подібно до мила. Вони подразнюють слизові оболонки, бо діють як поверхнево активні речовини, а тому при вживанні їх усередину посилюють перистальтику кишечника, а, отже, і перетравлення їжі, секрецію залоз, відходження мокроти з бронхів, полегшують відкашлювання, дають і сечогінний ефект. Потрапляючи в плин крові, сапоніни діють негативно, бо розчиняють червоні кров'яні тільця. Сапоніни вводять до бага-

тьох сечогінних, ниркових, жовчогінних і таких, що сприяють обмінові речовин, чаїв і зборів. Сапоніни містяться в листі берези, плюща і підбілу, в насінні гіркокаштану й корені солодки. Жири і жирні олії. Вони бувають як рослинного, так і тваринного походження. Залежно від хімічної природи при кімнатній температурі вони можуть бути рідкими, густими і твердими. Хімічно вони становлять ефіри жирних кислот різної природи з гліцерином, триатомним спиртом. До одної молекули гліцерину приєднуються три молекули кислот, однакових або, частіше,, різних. Під впливом натрієвого або калійного лугу ефірні зв'язки порушуються, жирні кислоти утворюють з лугом солі, які становлять звичайне мило, тверде з натрієм, рідке — з калієм, а гліцерин залишається у розчині. Жири й олії становлять важливий продукт харчування, застосовуються в техніці, косметиці, а також мають фармацевтичне використання. Так звані ненасичені жирні кислоти, що мають в молекулі один, два (як у ліноле-вої), три (як у ліноленової) або навіть чотири (як у арахідонової кислоти) подвійні зв'язки між атомами вуглецю і трапляються лише в рослинних жирах і так званому риб'ячому жи-рі, в організмі людини не синтезуються, але потрібні для багатьох біохімічних процесів, і тому їх відносять до незамінних продуктів живлення. Суміш ненасичених жирних кислот називають вітаміном F. Безпосередньо з лікарською метою застосовується рицинова олія — як проносний засіб. Мазі, емульсії, пасти, жирові екстракти з лікарських рослин або з ефірних олій готують на жирах, які сприяють поглинанню активних речовин організмом, пом'якшують і продовжують їхню дію. Жири і жирні кислоти малостійкі, особливо ненасичені; вони окислюються, твердіють, стають темними, набирають неприємного запаху. На це потрібно звертати увагу при використанні їх. Найпоширеніші в наших умовах — соняшникова і рапсова олія, лляна і кукурудзяна, в Середній Азії — бавовникова, а у світовій практиці ще й оливкова (прованська олія), арахісова, кокосова і пальмова. Ефірні олії Це — леткі, з характерним сильним запахом і смаком, маслоподібні, нерозчинні у воді, здебільшого безбарвні або слабо забарвлені рідини. На відміну від справжніх жирів вони не залишають жирової плями на папері, бо випаровуються вже при кімнатній температурі. Ефірні олії утворюються виключно в рослинах, але мають надзвичайно сильні фізіологічні й фармакологічні властивості. У чистому вигляді їх одержують..перегонкою з водяною парою, поглинаючи жирами, подекуди вичавлюють під пресом або ж екстрагують рідкою вуглекислотою та іншими розчинниками. У фітотерапії їх вживають не лише очищеними, наприклад, для інгаляцій чи у приладі «Фітон», а й у настойках, які роблять на спирті, враховуючи нерозчинність терпенів у воді, або в напарах, як скажімо, це роблять з листям шавлії або евкаліпту для полоскання. Ефірні олії розчиняються спиртом, ефіром або жирами і в таких формах дуже