Вуглеводи є в кожній рослині. Вони становлять важливий об'єкт дієти, бо в щоденному раціоні людини має бути до 400 г і більше вуглеводів у вигляді цукру та крохмалю. При захворюванні на діабет в організмі людини утворюється мало (у 5—10 раз менше за норму) інсуліну — гормону, який регулює перетворення глюкози в печінці і в м'язах. Внаслідок цього підвищується вміст глюкози в крові, при її неповному окисленні утворюється ацетон і настає тяжке отруєння організму, що веде до коматозного стану і смерті. Тому при захворюванні на діабет слід обмежувати себе у споживанні глюкози або сахарози (яка в організмі розпадається на глюкозу і фруктозу) і задовольняти свої потреби фруктозою, яка входить до складу інуліну, речовини, аналогічної крохмалеві. Фруктоза у 2—2,5 раза солодша за сахарозу і глюкозу, а тому можна обійтися меншою кількістю її. Важливим джерелом вуглеводів є бджолиний мед. Це — секрет нектарників, зібраний і перероблений в організмі бджоли. До 70 % меду, однак, збирається не з квіткового нектару, а з паді, цукристих відкладень на листі дерев і трав'янистих рослин, уражених попелицями. Мед містить легкопроникні й добре засвоювані цукри та вітаміни, а тому його рекомендують для поліпшення діяльності серця та як заспокійливий засіб. Мед використовували як легкий проносний засіб. Останнім часом поширилось захоплення «медолікуванням», у якому багато перебільшень і мало обгрунтованих рекомендацій і яке не слід застосовувати без критичної поради лікаря. Крохмаль — полісахарид, що нагромаджується в плодах, зерні, коренях і бульбах деяких рослин як запасна форма вуглеводів. Під час гідролізу крохмалю поступово утворюється розчинний крохмаль, декстрини, ди- і моноцукри. Крохмаль дуже часто використовують у лікарській практиці: як присипку, наповнювач і субстрат для виготовлення таблеток і облаток та у пастах. Він входить як важливий компонент практично до всіх дієт. Звичайно крохмаль одержують з картоплі і рису, рідше — з інших зернових. Саго — крохмалистий продукт з деревини сагової пальми, а також деяких саговників. У тропіках вирощують багато крохмалоносних рослин: батат (ямс), таро, маніок та інші, Клітковина, або целюлоза,— полівуглевод, головний компонент клітинних оболонок. Бавовняна вата, серцевина стебел соняшнику і бузини — практично на 70—80 % чиста клітковина. Кожна молекула клітковини складається не менше як з ЗО 000 молекул глюкози, розміщених в одну лінію. В організмі людини клітковина не засвоюється, проте значення її в харчуванні велике — вона посилює перистальтику. Клітковина утворює ніби пухку структуру перетравлюваної маси в шлунку і кишечнику, полегшуючи доступ ферментів до всіх часточок їжі. Клітковина є в будь-якій рослинній масі, особливо в овочах, кукурудзі молочної стиглості, чорному хлібі. Слизи — високомолекулярні безазотисті речовини, які дуже розбухають у воді й утворюють колоїдні розчини, а хімічно належать

до чистих полісахаридів, сумішей полісахаридів з уроновими кислотами, до поліуронідів та інших сполук. Слизовий колоїдний розчин захищає слизові оболонки при запаленні, пом'якшує больові відчуття й сприяє процесові загоєння. Спричинене запаленням сильне виділення власних слизових субстанцій зменшується, а введені в організм як ліки слизи ферментативно не розкладаються, організмом не засвоюються і не перетравлюються. Ця властивість сприятливо діє на кишечник при хро нічних запорах, які настають внаслідок запалення слизових покривів. Вони добре діють і при проносах та посиленій перистальтиці, але вже через те, що рослинні слизи поглинають подразнюючі речовини і рідину. Насамперед їх застосовують при дратливому кашлі, а також для полоскань горла та компресів при ураженнях шкіри та при виразках. До справжніх слизів, що мають в основі слизову кислоту, відносять слизи насіння льону, липового цвіту й кореня алтеї, а до несправжніх — слиз із бульб зозулинця, який в основі має щавлеву кислоту, а також слизи з лишайників і водоростей, у яких є або ліхе-нін або ламінарин. Багато грудних чаїв та зборів від кашлю, а також рослинних соків і екстрактів (підбіл, плоди малини) й проносних чаїв містять слизові речовини. Сироп з алтеї — неодмінна складова частина відкашлювальних чаїв і тинктур. Агар з водоростей, трагакант і насіння льону входять до складу офіциналь-них препаратів; це — найкращі нешкідливі проносні засоби. Організм до них не звикає, їх можна застосовувати тривалий час. Основні джерела слизових речовин: агар, гуміарабік, листя і квітки підбілу, ісландський мох, насіння льону, квітки і листя мальви. Глікозиди. Це сполуки цукру з якоюсь іншою молекулою, наприклад, з фенолом, вуглеводнем, терпеном і т. д. Маючи таким чином половину молекули цукру, вони близькі до вуглеводів, і це дає змогу об'єднати їх в одну групу. Інша половина молекули (аглікон) визначає специфічні особливості глікозиду, зокрема його лікувальні властивості. Вважають, що кращим проникненням лікувального аглікону в клітини глікозиди завдячують цукровій частині молекули. Так, аглікон у чистому вигляді, без цукру, може й не проникнути в кров і не виявити необхідної лікувальної дії. Таким чином, цукор ніби несе на собі гірку, їдку чи чимось неприйнятну частину. Глікозиди, як і багато інших органічних речовин, можна одержувати штучним шляхом, однак при цьому утворюються численні ізомери, тотожні молекули, з дещо іншим розміщенням частин, які, проте, не мають фізіологічної чи фармакологічної активності. Розділити таку суміш з практично однакових у хімічному відношенні молекул на активні й неактивні дуже важко, часом просто неможливо, бо число ізомерів іноді налічує 128, 256 і більше варіантів, а тому для виготовлення ліків потрібна природна рослинна сировина. Її заготовляють у природі або ж вирощують на полях. Глікозиди в рослинах виникають для знешкодження всередині рослинного організму дуже активного аглікону, який міг утворитися