альбуміни — відносно простіші, розчинні у воді, і як глобуліни та глютеліни — нерозчинні у воді, але такі, що розчиняються в розчинах солей або лугів чи кислот. Складні білки становлять комплекс простого білка з небілковим компонентом. Так, ліпопротеїди пов'язані з жирами і відповідно беруть участь у жировому обміні, фосфо-протеїди бувають задіяні в енергетичних процесах, металопротеїди найчастіше бувають ферментами дихання. Глікопротеїди, тобто поєднання білка з цукром, або лектини розташовуються на зовнішніх поверхнях клітин і забезпечують імунітет проти інфекцій, регулюють поділ клітин. Лектинів багато в насінні бобових та в багатьох лікарських рослинах. Особливе значення мають нуклеопротеїди, що беруть участь у синтезі нових білкових молекул, тобто забезпечують найголовніше — передачу генетичних властивостей і лежать в основі ростових процесів. Самі по собі білки й амінокислоти у фітотерапії поки що не використовуються, однак вони мають винятково велике значення в житті рослин і тварин. Деякі спадкові хвороби є не що інше, як захворювання білкових молекул, а через це порушується весь складний механізм живої істоти. їх вже відкрито понад З тисячі. На щастя, вони зустрічаються не дуже часто. Нуклеїнові кислоти складаються з азотистої основи (цитозину, урацилу, аденіну, гуаніну, тиміну, 5-метилцитозину), цукру (рибози або дезоксирибози) і фосфорної кислоти. Самі нуклеїнові кислоти хімічно малоактивні і як ліки не використовуються. Продукти розщеплення їх бувають дуже активними і входять до складу стимулюючих препаратів. Названі вище азотисті основи, а також інші, що не входять до складу нуклеїнових кислот, зустрічаються в деяких лікарських рослинах, причому часто у великих кількостях. Вони біохімічно споріднені з алкалоїдами, які мають дуже високу фізіологічну активність. Алкалоїди — досить складні рослинні речовини, що містять у гетероциклічних молекулах азот і мають лужні властивості, звідки і їхня назва: алкалі — луг. Відомо понад 5 тисяч алкалоїдів, і всі вони трапляються тільки в рослинах. Це — нелеткі органічні сполуки, гіркі на смак, фізіологічно і фармакологічно дуже активні, часом отруйні або діють як наркотики. До них відносять ще схожі за будовою сполуки, що не мають лужних властивостей, наприклад, кофеїн (кава, чай), теобромін (чай), ефедрин. Найчастіше алкалоїди бувають у рослинах родин макових, лілійних, пасльонових, жовтецевих, логанієвих і кутрових. Вони утворюються при метаболізмі амінокислот; загальним для всіх алкалоїдів є наявність азотної групи в молекулах, які мають, як правило, гетероциклічну або ароматичну структуру. Рослини завжди дуже економно поводяться з азотом, і щоб його не втрачати, впаковують його в молекули у вигляді алкалоїдів. До того ж алкалоїди виявляються корисними для рослин, бо відлякують комах і великих тварин, які не можуть їсти біомаси з алкалоїдами. Хімічно алкалоїди поводять себе, як луги, утво-

рюють солі з кислотами. У чистому вигляді вони не розчиняються водою, а тільки органічними розчинниками, у вигляді ж солей добре розчиняються у воді. Щоправда, солі алкалоїдів з таніном не розчиняються у воді, і цим користуються, коли треба подолати отруєння. Для хімічної класифікації істотне значення має структура центрального гетероциклу в мо- , лекулі. Відповідно до цього розрізняють ізо-j хінолінові, індольні, піридинові, піперидино; ві, тропанові й пуринові алкалоїди. | Залежно від хімічної природи фармаколо$ гічне значення алкалоїдів дуже неоднакове,.-Наприклад, морфін діє анальгетично проти сильного болю, атропін і папаверин виявляють спазмолітичну дію, атропін, крім цього, затрй-мує виділення слини і шлункового соку й розширяє зіниці очей. Хінін діє специфічно проти збудника малярії; кофеїн, теобромін — ана-лептично (тобто, стимулюють дихальний центр), і діуретично, посилюючи відділення сечі. Багато алкалоїдів особливо діють на нервову систему. Деякі через це належать до на'й-сильніших наркотиків, як морфін і кокаїн. До алкалоїдоносних рослин належать: чемериця біла (протовератрини А і В), блекота чорна, дурман і беладонна (гіосціамін, атропін, скополамін), мак снотворний (група морфіну), ЧИСТОТІЛ (хелідонін), хінне дерево (хінін)^Тї& тюн і махорка (нікотин). .у В одній рослині алкалоїди здебільшощ) представлені не одною сполукою, а цілою групою споріднених речовин. Так, з опіуму виробляють до 25 сполук, у тому числі морфін, кодеїн і папаверин. Вуглеводи — дуже великий клас природних органічних сполук, що складаються тільки з вуглецю і водню з киснем, які перебувають у тому ж співвідношенні, що й у воді — Н20 (звідки й їхня назва). Вуглеводи відіграють головну енергетичну роль, вони утворюються в процесі фотосинтезу і, пересуваючись по рослині, забезпечують життєві потреби інших, незелених її частин. Вони становлять не тільки джерело енергії, яка вивільняється під час окислення їх, але й вихідний матеріал для багатьох біосинтезів. Прості цукри можуть мати в своїй молекулі 4, 5, 6 або 7 атомів вуглецю, через що їх відповідно називають тетрози, пентози, гексози і гептози. Ці цукри називають і монозами, або моноцукрами, бо вони існують у вигляді окремих молекул. Прикладом можуть бути глюкоза (виноградний цукор) і фруктоза (пло* довий цукор). Однак цукри можуть сполучитися між собою у двомолекулярну форму, ді-озу, або звичайну сахарозу (буряковий цукор), і лактозу (молочний цукор) чи тримолекулярну — рафінозу, гентіанозу (з тирличу) або й полімерну форму — з сотень і тисяч окремих залишків моно- і дицукрів. Це полісахариди -— крохмаль, целюлоза, інулін, пектини. В результаті гідролізу вони розпадаються на один-два прості цукри. Зустрічаються й гетерополіса-хариди, які складаються з кількох моносахаридів. До молекул складних цукрів часом входять інші органічні угруповання, наприклад, аміни, і такі сполуки називаються аміно-цукрами.