Інсектицидні рослини. Для боротьби з шкідливими й паразитичними комахами бажано застосовувати не тільки синтетичні хімічні засоби, які, незважаючи на їхню високу ефективність, створюють небезпеку забруднення навколишнього середовища, попутного знищення корисних комах і отруєння людини залишками, що потрапляють у харчові продукти, у воду і повітря. Природні інсектицидні речовини є в багатьох рослинах, вони швидко зникають у природних умовах, перетворюючись на нешкідливі сполуки під впливом фізико-хімічних умов та мікроорганізмів. Отруйними для комах можуть бути алкалоїди, глікозиди, сапоніни, ефірні олії та інші сполуки, які виникли в рослинах для захисту від поїдання тваринами. Серед найвідоміших у домашньому вжитку інсектицидних рослин слід назвати далматську ромашку, порошок з якої — піре-трум — застосовують проти вошей, блощиць та бліх. Якоюсь мірою піретрумоподібною дією відзначаються й ін. види ромашок. Промислове значення має анабазис, з якого видобувають алкалоїд анабазин, який становить не менше ЗО % інсектицидного препарату анаба-зин-сульфату. Схожу дію на комах виявляють і порошки та екстракти тютюну й махорки, які містять аналогічний анабазинові алкалоїд нікотин. Інсектицидну дію виявляють і різні ломиноси, гармала (могильник), цикламени, чемериця, мильнянки, рицина (Ricinus communis), солянки (Halostachys caspica, Halocnemum strobilaceum), різні види рододендрона (Rhododendron), лещиця і томати, які можна застосовувати як інсектициди кишкової дії. Для контактного впливу на комах можуть бути перспективними види сокирок (аконіту), живокосту (Delphinium), трав'янистих софор (Goebelia alopecuroides, G. pachycarpa), солянок (Halostachys, Halocuemum), бархатного дерева (Phellodendron amurense), багна (Ledum palustre). Листя волоського горіха містить летку речовину юглон, яка відганяє комах. Часом листки розкладають серед одягу проти молі. Ще кращу дію виявляє лаванда, надаючи одягові приємного запаху. Зелене листя томату містить соланін, який токсичний для комах, а тому подрібнене на кашку листя і витяжки з нього застосовують для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Таким чином, лікувальні властивості лікарських рослин зумовлюються наявністю різноманітних активних речовин, які виявляють фізіологічний вплив на організм людини або на збудників інфекційних захворювань. Деякі з цих речовин виявляють цілющу дію лише в дуже малих дозах, а при більших спричинюють тяжке отруєння. Діючі речовини розподілені в рослинах не рівномірно, а нагромаджуються в певних органах і в певну пору року, про що згадується у відповідних статтях. У рослині рідко коли міститься лише одна активна сполука. Частіше активний комплекс представлений цілою родиною споріднених продуктів метаболізму, здатних перетворюватись на активну форму. Вміст активних ре-

човин у зібраній сировині також значно коливається залежно від генетичних властивостей самих рослин, від впливу грунтово-кліматичних умов місцезростання, способу сушіння рослин та від багатьох інших причин, які здебільшого неможливо врахувати. Тому вже здавна наукова медицина намагається виділити й застосувати активну речовину в чистому вигляді, щоб можна було точно дозувати її кількість і позбутися можливих побічних впливів від сторонніх речовин. Дозовані препарати з рослин дістали назву галенових (на честь давньоримського лікаря Галена, одного з засновників офіцинальної медицини), а повністю очищені від домішок — неогаленових препаратів. Однак цей напрям має разом з тим певні вади. Активна речовина, потрапляючи в організм людини в супроводі своїх хімічно споріднених сполук, діє здебільшого повільніше, триваліший час і з меншими побічними ефектами, ніж тоді, коли застосовувати чисту речовину. Ось чому лікарі-фітотерапевти віддають перевагу застосуванню лікарських рослин у цілому вигляді. Більше того, в усіх народних медицинах рекомендується застосування не окремих рослин, а зборів, тобто сумішей з кількох рослин (у деяких випадках до 70). Уславлений Авіценна також не раз рекомендував давати хворому не одну траву, а суміш трав з однаковою дією на організм, бо ця дія в такому випадку буде певніша. Як бачимо, справа тут з біохімічного і фізіологічного боку ще більше заплутується, бо в дію вступають десятки й сотні речовин. Взаємодія між ними може бути зовсім різна. В такому випадку, коли вплив однієї речовини додається або віднімається від впливу іншої речовини, говорять про адитивну дію. Речовини, однак, можуть і взаємно припиняти дію одна одної, і тоді говорять про антагонізм речовин. Нарешті часто бувають і такі комбінації, коли зовсім неактивна в чистому вигляді сполука значно посилює дію активної. Це явище називається синергізмом. У таких складних умовах дозування активних речовин майже випадає з-під контролю лікаря, бо він не може точно знати, як будуть реагувати між собою численні чинники суміші та ще й при різному стані сприймаючого організму, адже пацієнти відрізняються один від одного, кожен має свою властиву чутливість, яка до того ще й змінюється протягом доби й залежно від розвитку хвороби. За таких умов лікування значною мірою стає не наукою, а мистецтвом і великою мірою залежить від інтуїції й таланту лікаря. Дуже важливе значення має форма виготовлення і застосування ліків. Здебільшого в нашій фітотерапії використовуються висушені трави чи плоди, які заварюються окропом за вказаним у лікарському прописі час. Після цього слід зцідити чай, оскільки продовження екстрагування веде до вилучення небажаних речовин і до погіршення властивостей виготовленого розчину. Так само суворо треба дотримуватися й інших рекомендацій. Не слід використовувати для настойок чистий спирт, який вилужуватиме зовсім інші