ринного організму й потребує виведення з сечею. Чимало й інших речовин сприяють виділенню сечі, хоч фізіологічні та біохімічні причини такої дії у них дещо інші. Сечогінну дію виявляють такі рослини: остудник, оман, кукурудза (стовпчики приймочок — «волосся»), любисток, «плоди» ялівцю, морська цибуля, корені первоцвіту, насіння петрушки, собача кропива звичайна, листя мучниці звичайної, хвощ польовий та багато інших. Діурез посилює і вживання будь-яких рослинних чаїв і напарів проти інших захворювань. В'яжучі засоби — речовини рослинного походження (таніни, дубильні речовини), які зумовлюють згортання білка, внаслідок чого білкові мембрани втрачають воду, ущільнюються, кровоносні капіляри звужуються настільки, що лейкоцити (білі тільця крові) не можуть крізь них проходити. Шкіра, слизові покриви ніби терпнуть, у роті від них в’яже, відчувається терпкий смак. Однак клітини і тканини зберігають життєдіяльність, і після видалення в'яжучих речовин повністю відновлюють свою життєдіяльність. У шлунку і кишках в'яжучі речовини осаджують білки їжі і слизу, так що з них утворюються плівки, які захищають стінки органів травлення від подразнень. Через це автоматичні хвилеподібні скорочення гладеньких м'язів, які проганяють харчові маси через кишечник, уповільнюються або й припиняються. Тому харчові маси довше затримуються в кишках, з них більше поглинається води, і калові маси стають твердими. Пронос під дією в'яжучих речовин припиняється, а тому їх часто застосовують саме з такою метою. До того ж більшість в'яжучих речовин припиняє діяльність мікрофлори, затримуючи поділ клітин і створюючи несприятливі умови. В'яжучі речовини припиняють і кровотечу, сприяючи зсіданню білків крові (наприклад, при геморої). В'яжучі речовини застосовують і тоді, коли необхідно ущільнити шкіру, зменшити діяльність залоз, припинити погані запахи від тіла. В'яжучі засоби одержують з кори дуба, калини, вільхи сірої, а також з її шишок, кореневищ родовика, змійовика, калгану, коренів і листя бадану товстолистого, трави водяного перцю, грициків, з листя шавлії й мучниці, з насіння щавлю, з плодів чорниць і черемхи та з чаю. Кровоспинні засоби. Для того, щоб зупинити кровотечу, необхідно зменшити приплив крові до ураженого місця і зумовити утворення згустка крові (тромба), який перекриває ушкоджену судину чи капіляр. Перше досягається за допомогою дубильних (в'яжучих) засобів, які зумовлюють звуження судин і капілярів і зменшують тиск крові. Одночасно вони сприяють і утворенню згустка. В організмі людини згортанням крові керує вітамін К, або філохінон, який є в багатьох рослинах у складі фотосинтезуючих органів. До рослин з такими властивостями належать грицики, кропива дводомна, деревій, меландрій білий та родовик лікарський. Для зовнішньої обробки

свіжих подряпин придатні в'яжучі засоби. Для внутрішніх кровотеч з матки і легень застосовують рідкий екстракт з водяного перцю за методом академіка Кравкова, для зупинки маткових кровотеч — препарати з ріжків (Claviceps purpurea — грибного захворювання жита) і жовтокореня канадського Hydrastis canadensis. Відхаркувальні засоби. Це — лікувальні речовини, що сприяють видаленню мокротиння (бронхіального секрету) з дихальних шляхів. їх приймають усередину, вони діють на слизову оболонку шлунка, а через неї подразнення передається або ж рефлекторно на легені, або ж через блювотний центр знову ж таки на легені. В легенях відбувається процес розрідження мокротиння й нагромадження його в великих трахеях і бронхах, звідки воно вже легше видаляється кашлем. При затримці мокротиння в легенях воно може за-гнитися й призвести до дуже тяжких наслідків. Відхаркувальною дією характеризуються корінь іпекакуани (блювотний корінь) з діючою речовиною еметином, сенега, мильний корінь і синюха, що містять сапоніни, мишат-ник, корінь алтеї і солодки та багно болотяне. Глистогінні засоби (гельмінтоциди) — це речовини, які вбивають або принаймні пригнічують круглих і стьожкових червів (глистів), що паразитують у кишечнику людини. Отрути проти глистів звичайно токсичні й для людини, тому застосовують їх у таких дозах і формах, щоб не спричинити тяжких наслідків для пацієнта. Перед застосуванням глистогінних заходів необхідно визначити види паразитів і відповідно до цього застосувати ті чи інші препарати. Проти круглих червів, особливо аскарид, застосовують цитварний полин, у якому є згубний для них сантонін. Сантонін отруйний і для людини, але його вживають разом з послаблюючим препаратом, щоб прискорити перистальтику й видалити мертвих і пригнічених живих червів разом із залишками сантоніну та каловими масами. Речовини чоловічої папороті (Dryopteris filix-mas) діють проти стьожкових глистів і хоч вони їх і не вбивають, зате паралізують їхні нервову і м'язову системи, так що глисти втрачають здатність удержуватися присосками на слизовій оболонці кишечника. В цьому випадку додають і проносні засоби, щоб прискорити видалення отрути з організму людини разом з паралізованими червами, які згодом можуть ожити. Глистогінні властивості притаманні й гарбузовому насінню; алкалоїд міститься в сірувато-зеленій тоненькій плівці на насінні і він вигідний тим, що зовсім нешкідливий для людини. Серед тропічної та субтропічної флори також є рослини з сильними антигельмінт-ними властивостями. Це, зокрема, свіжі квіти кусо (Hadema abyssіпіса), в яких є ефіри флороглюцину з масляними кислотами, аналогічні сполукам чоловічої папороті. Інша відома рослина Mallotus philyppiensis служить для виготовлення препарату «камала», який містить у собі смолоподібний ротлерин (також похідна речовина флороглюцину).