182 ВІЛЬХА БІЛА однодомна рослина родини березових. Те саме, що й вільха сіра. 183 ВІЛЬХА КЛЕЙКА, вільха чорна; ольха клейкая Alnus glutinosa — однодомна рослина родини березових. Дерево з яйцевидною або циліндричною кроною, 10— 20 м заввишки. Молоді пагони тригранні, голі, червонувато-бурі, клейкі. Бруньки клейкі, на ніжках. Листки округлі або оберненояйцевидні, з округленою або виїмчастою верхівкою і широкою клиновидною основою, голі, молоді— дуже клейкі. Тичинкові сережки видовжено-циліндричні, по 3—5 у суцвітті, повислі; маточкові — яйцевидні, на довгих ніжках. Плід — однонасінний горішок. Цвіте у квітні. Плоди дозрівають у вересні — жовтні. Поширення. Росте по всій території України біля джерел, по берегах річок, на болотах, у вологих лісах. Заготівля і зберігання, хімічний склад, фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — усе так, як у статті Вільха сіра.

184 ВІЛЬХА СІРА, вільха біла; ольха серая Alnus іпсапа — однодомна рослина родини березових. Дерево 5—15 м заввишки або кущ. Молоді гілки опушені, неклейкі. Листки яйцевидно-еліп-тичні або яйцевидно-округлі, з округлою або серцевидною основою, гострою верхівкою, по краю — двопилчасті; молоді — густо опушені з обох боків, розвинуті — зверху гладенькі, знизу опушені, сірі. Маточкові сережки — по 3—8 на спільній гілочці, за винятком кінцевої, сидячі. Плід — однонасінний горішок. Цвіте у квітні. Плоди дозрівають у вересні — жовтні. Поширення. Трапляється на Закарпатті, в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі і зрідка в Правобережному Лісостепу на заболочених узліссях, на болотах, біля берегів річок. Заготівля і зберігання. Використовують шишечки (Fructus Аіпі), молоду кору і свіже листя. Шишечки збирають восени і взимку. Сушать під наметом, на горищі або в сушарках при температурі 50 — 60°. Сухої сировини виходить 40% . Строк придатності — 4 роки. ШипіЬчки відпускаються аптеками. В народній медицині використовують і кору молодих гілок (Cortex Аіпі) та листя (Folia Аіпі), яке використовують свіжим. Кору заготовляють навесні. Суха кора зберігається, не втрачаючи лікувальних властивостей, 4 роки. Хімічний склад. Шишечки містять дубильні речовини (в тому числі до 2,5% таніну), вільну галову

кислоту і флавоноїди; листки — гіперозид, кверцитрин, органічні кислоти; кора — дубильні речовини і тритерпеноїди. Фармакологічні властивості і використання. Супліддя вільхи мають в'яжучі, дезинфікуючі, протизапальні, десенсибілізуючі й кровоспинні властивості. В науковій медицині настій або настойку суплідь використовують при шлунково-кишкових хворобах (ентерити, диспепсії, ентероколіти, хронічні коліти, дизентерія, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), ревматичному поліартриті й простудних захворюваннях. У гінекологічній практиці настій кори або суплідь використовують при маткових кровотечах різного походження, фіброміомі матки з гемарогічним синдромом на фоні запальних захворювань статевих органів. У народній медицині використовують і листя та кору рослин. Внутрішньо відвар листя вживають як потогінний засіб при простудних захворюваннях, малярії, подагрі й поліартриті. Зовнішньо настій кори або свіжого листя використовують для полоскань і примочок при лікуванні запалень горла, ран і виразок. Для зняття відчуття втоми в ногах після тривалої ходьби приймають ванни з відвару листя. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настойку (1 частина суплідь на 5 частин горілки) по 25—ЗО крапель 3 рази на день (готову настойку продають аптеки); сухий екстракт суплідь вільхи (Extractum fructuum Аіпі) по 0,5— 0,6 г 3—6 раз на день; настій суплідь (10 г на 200 мл окропу) по 1/2—1/3 склянки 2—3 рази на день; відвар кори (15 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.