підвищують діурез і дезинфікують сечовивідні шляхи, збільшують виділення шлункового соку та жовчі, збуджують перистальтику кишок, розріджують харкотиння і полегшують відхаркування, діють протизапально та болезаспокійливо. Застосування препаратів ялівцю показане у випадку набряків, пов'язаних з нирковою недостатністю і порушенням кровообігу, при хронічних пієлітах і циститах, сечокам'яній хворобі, їх можна давати для збудження апетиту, при гастроентеритах, ге-патопатіях, пов'язаних із застоєм жовчі, при схильності до каменеутворення у жовчному міхурі, при хронічних захворюваннях дихальних шляхів (трахеїти, ларингіти, бронхіти). Позитивний терапевтичний ефект одержують також при лікуванні невралгії, ревматизму і подагри (терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним місцевим застосуванням ялівцю у вигляді ванн або розтирань настойкою). Плоди ялівцю входять до складу сечогінних чаїв. Протипоказано вживати препарати ялівцю у разі гострих запальних захворювань нирок (нефрити, нефрозонефрити) та при вагітності. В гінекологічній практиці відвар шишкоягід ялівцю вжи-

вають для спринцювань при кольпіті і білях бактеріального походження. Есенцію із свіжих зрілих плодів використовують в гомеопатії. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій (10 г або 1 столову ложку сушених плодів на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день після їди; свіжі плоди вживають замість настою: у перший день старанно жують 6 плодів (насінини випльовують), додаючи в наступні 14 днів по 1 щодня, аж до 20 плодів, а потім поступово зменшуючи на 1 плід щодня — до 6; настойку (готують у співвідношенні 1,5:10) по 10—15 крапель 3 рази на день. ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (100—200 г сушених плодів варять віл води і додають до ванни) для лікування подагри і ревматизму, екземи, корости, висипів; розтирання настойкою (готують, як у попередньому прописі); спринцювання відваром (20 г сушених плодів заливають 1 л окропу, кип’ятять 5 хвилин, проціджують і охолоджують).

1287 ЯЛОВЕЦЬ КОЗАЧИЙ можжевельник казацкий Juniperus ваЬіпа — низькорослий сланкий дводомний вічнозелений кущ родини кипарисових. Листки інтенсивно зелені, лусковидні, ромбічні або ромбічно-ланцетні, трохи загострені, на гілках сидять по три, на гілочках розміщаються в 4 ряди черепицевидно, на спинці округлі, з видовженою або веретеновидною залозкою. Органи спороношення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, вкритих дрібними лусковидними листочками; чоловічі шишечки спрямовані догори, яйцевидні, утворені круглястими лусочками з 3—4 пиляками; жіночі шишечки майже кулясті, складаються з 4—6 насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Спілі шишкоягоди звислі, чорні, з сизою поволокою, 5—8 мм в діаметрі. Запилюється у травні. Шишкоягоди достигають восени першого або наступного року.