бруньки, зелені цьогорічні пагони (далі — пагони), зелені нестиглі шишки (далі — шишки), хвою, живицю і продукти її переробки. Правила заготівлі бруньок, шишок і хвої див. у статті Ялина європейська. Пагони збирають протягом травня й у першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю (терпентин) заготовляють у період росту молодих шишок (червень-серпень) у суху погоду. Жовна (вмістилища живиці) знаходяться в корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев’яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів. Низ жовна проколюють загостреною трубочкою і видавлюють живицю у пляшку або банку. З живиці одержують скипидар (Oleum Teiebinthinae). З хвої, пагонів і шишок одержують ефірну олію, яка є сировиною для виробництва синтетичної медичної камфори. Хімічний склад. Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію (0,6—3,0 % ), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (у хвої понад 0,3 % ), каротин, токофероли. До складу ефірної олії входять борнілацетат (ЗО—60%), вільний борнеол, камфен (10%), а-пінен (10 % ), ß-пінен, сантен, бі-саболен, дипентен, феландрен. Живиця являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70 % , в ефірній олії (скипидарі). Головними складовими частинами смоли є смоляні кислоти (до 50 % ) і резени. Фармакологічні властивості і використання. У науковій медицині широке застосування знаходять препарати камфори: розчин камфори в олії 20 % -ний для впорскувань (Solutio Camphorae oleo-sae 20% pro injectionibus), олія камфорна для зовнішнього застосування (Salutio Camphorae oleosae ad usum externum), мазь камфорна [Unguentum Camphora-tum], спирт камфорний (Spiritus Camphoratus), розчин камфори і саліцилової кислоти спиртовий (Solutio Camphorae et Acidi sali-cylici spirituosa), краплі «Дента» (Guttae „Denta"). При введенні під шкіру разчини камфори в олії тонізують дихальний центр, стимулюють судиноруховий центр. Крім того, камфора виявляє безпосередню дію на міокард, посилюючи в ньому процеси обміну і підвищуючи його чутливість до впливу симпатичних нервів, звужує периферичні кровоносні судини, сповільнює агрегацію тромбоцитів, сприяє відділенню харкотиння. Застосовують розчин камфори в комплексній терапії при гострій і хронічній серцевій недостатності, колапсі, у випадку пригнічення

дихання при пневмонії і інших інфекційних захворюваннях, при отруєнні снотворними і наркотичними засобами. Застосування камфори протипоказане при епілепсії і схильності до судомних реакцій. При зовнішньому застосуванні препарати камфори виявляють подразнювальну і частково антисептичну дію, у зв'язку з чим ними користуються при міозитах, невритах, суглобовому ревматизмі тощо. Камфора входить до складу інгредієнтів ряду складних препаратів: краплі камфорно-валеріанові (див. статтю Валеріана лікарська); лінімент перцево-камфорний, камфоцин (див. статтю Перець стручковий однорічний)', мазь «Гевкамен», мазь «Ефка-мон», кишеньковий інгалятор інга-камф, аерозоль «Камфомен» (див. статтю М'ята перцева)-, лінімент «Санітас» (застосовують для втирання при суглобовому і м'язовому ревматизмі, артритах і ексудативному плевриті як знеболюючий і протизапальний засіб). Галенові препарати ялиці використовують у народній медицині. Настій пагонів або відвар бруньок, які мають відхаркувальні, сечогінні, дезинфікуючі, «кровоочисні» і знеболюючі властивості, дають всередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, бронхітах, туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, циститі, вирізці шлунка. Відвар хвої призначають всередину як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги. Як зовнішній засіб ялицю використовують при відмороженнях (компреси), запаленнях гортані (полоскання), розширенні вен (компреси або натирання), при білях у жінок та смердючій пітливості ніг (ванни). Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар сушених бруньок (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2—3 рази на день після їди; настій пагонів (30 г сировини на 1 л окропу, настояти 10 хвилин, процідити) по півтори склянки З рази на день; ЗО г хвої промивають холодною кип'яченою водою, заливають склянкою окропу, кип'ятять 20 хвилин, охолоджують, додають на смак мед або цукор і випивають за день. ЗОВНІШНЬО — компреси з відвару (50 г хвої на 1 л окропу, кип’ятити 10 хвилин, процідити) на відморожені ділянки тіла; полоскання настоєм (250 г хвої кип'ятити 5 хвилин віл води, настояти 2 години, процідити), а з відвареної хвої — компрес на шию (тримати 6 годин); компрес або натирання відваром (500 г хвої на 1 л води, кип'ятити 10 хвилин, процідити) при розширенні вен; 100 г суміші (порівну) хвої і шишок заливають 1 л окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують і одержаний у такий спосіб настій використовують щодня протягом тижня для сидячих ванн при білях або для ножних ванн при смердючій пітливості.

1286 ЯЛОВЁЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ можжевельник обыкновенный Juniperus communis — вічнозелений кущ або невелике (4—6 м заввишки) дерево родини кипарисових. Дводомна, рідше однодомна рослина з конусоподібною або яйцевидною кроною і прямим стовбуром з сірувато-бурою корою. Молоді пагони червонувато-бурі, тригранні. Листки хвоєвидні, жорсткі, лінійно-шиловидні, 8—20 мм завдовжки, колючі, зверху плоскожолобчасті, ясно-зелені з сизою поволокою, зісподу зелені, тупо-кілюваті, з поздовжньою борозенкою на кілі, розташовані тричленними черговими кільцями. Органи спороно-шення містяться на кінцях маленьких пазушних гілочок, густо вкритих трикутними лусками; чоловічі шишечки жовті, мають вигляд колосків, що несуть щитоподібні луски з 3—7 пиляками; жіночі шишечки складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків і нагадують зелені бруньки. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду. Спілі шишкоягоди кулясто-яйцевидні, чорні, з сизою поволокою, 6—9 мм в діаметрі, на вершку часто з трьома горбками. Запилюється у квітні-трав-ні; шишкоягоди достигають наступного року восени. Поширення. Яловець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів в Карпатах і на Поліссі. Подекуди культивують в садах і парках як декоративну рослину. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують шишкоягоди (Fructus Juniperi communis), які заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений під кущами брезент. Зібрані шишкоягоди вживають свіжими або сушать в теплому приміщенні, розстилаючи їх тонким шаром на чистій підстилці. Штучне сушіння проводять при температурі не вище 30°. Сушених шишкоягід виходить 66—67% . Шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушені шишкоягоди є у продажу в аптеках. Хімічний склад. Плоди ялівцю містять ефірну олію (0,5—2 %), флавоноїди, смоли (до 9 % ), органічні кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), цукри (30—40%), віск (0,6—0,7%), пектини, дубильні речовини, пентозани (біля 6 %), інтозит, солі калію. У складі ефірної олії є а-пінен, камфен, кадинен, дипентен, а-терпінеол, терпінелен, борнеол, ізоборнеол, юніперкамфора, вуглеводень, юнен і ін. Фармакологічні властивості і використання. Препарати ялівцю