міщеннях. Сухої сировини виходить 22% . Строк зберігання — 5 років. Аптеки сировину не відпускають. Хімічний склад. Трава якірців містить флавоноїди, сапоніни, стероїдні глікозиди, дубильні й смолисті речовини, барвники, аскорбінову кислоту тощо. Фармакологічні властивості і використання. Рідкий екстракт якірців виявляє сечогінну, протискле-ротичну та гіпотензивну дію, стимулює секрецію шлункового соку. В CPCP з трави якірців одержують препарат трибуспонін для профілактики й лікування атеросклерозу. В Болгарії сировина іде на виготовлення препаратів зі стимулюючою дією. В народній медицині якірці використовують як сечогінний і тонізуючий засіб. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — екстракт рідкий якірців сланких (Extractum Tribuli fluidum) по ЗО—35 крапель 3 рази на день; трибуспонін (Tribusponinum) по 0,05— 0,1—0,2 г на прийом 2—3 рази на день після їди протягом 10 днів (курс лікування — 3—4 місяці з перервами після кожного 10-денного циклу на 4 дні).

1283 ЯЛИНА ЄВРОПЕЙСЬКА, смерека; ель обыкновенная Picea abies — високе (25—40 м заввишки) вічнозелене дерево родини соснових. Має густу гостроконусоподібну або пірамідальну крону і циліндричний стовбур, укритий сірою або червонувато-бурою з дугоподібними вертикальними тріщинами або лусками корою. Листки (хвоїнки) шорсткі, колючі, чотиригранні, 13—25 мм завдовжки, з полиском, розміщені почергово. Чоловічі шишечки червонуваті, видовженоциліндричні, 20—25 мм завдовжки, розміщені на кінцях торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті або малинові, циліндричні, 10—15 мм завдовжки, розміщені на кінцях молодих гілочок; нестиглі шишки зелені або фіолетові, стиглі — бурі, видовженоциліндричні, 10—15 см завдовжки, повислі, з полиском; насінні луски дерев'янисто-шкірясті, випуклі, широкі, оберненояйцевидні, по краю виїмчасті або зубчасті, покривні — ледве помітні. Запилюється у травні. Поширення. Ялина європейська росте в лісах Карпат, рідше на Прикарпатті, місцями в західному та лівобережному Поліссі, західному і волинському Лісостепу; широко культивується по всій території України. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують бруньки, зелені нестиглі шишки, хвою, живицю і продукти її переробки, продукти переробки деревини. Бруньки становлять собою молоді пагони, розміщені на вершечках стовбура й гілок. Заготовляють їх до початку розпускання (лусочки на верхівці бруньок мають бути щільно замкнутими), найкраще під час рубок догляду. Зібраний матеріал використовують свіжим або сушать у теплому приміщенні, а за сприятливих погодних умов — на сонці, розстеливши тонким (3— 4 см) шаром на папері чи тканині і часто перемішуючи. Сушені бруньки зберігають у добре закритих банках або бляшанках. Шишки збирають у червні — вересні, 5 хвою — в будь-яку пору року, але найкраще це робити під час рубок. І шишки, і хвою використовують свіжими. Живицю (терпентин) одержують шляхом підсочки. Вона виділяється по краях кар (оголені ділянки стовбура заввишки 1—2 м і завширшки 3—10 см) з напливів, що утворюються при заростанні рани. З живиці одержують скипидар (Oleum Terebinthinae) і каніфоль (Colophonium), а з деревини — дьоготь (Pix liquida) і активоване вугілля (Carbo activatus).

Хімічний склад. Бруньки, хвоя і зелені нестиглі шишки містять ефірну олію, дубильні речовини, смолу, каротин, аскорбінову кислоту (у хвої до 0,2% ) та солі заліза, хрому, марганцю, міді й алюмінію. Живиця (терпентин) являє собою розчин смоли (каніфолі) в ефірній олії (скипидарі). У дьогті містяться різні феноли. Фармакологічні властивості і використання. У науковій медицині застосовують звичайний терпентин (Terebinthia communis), скипидар очищений (Oleum Terebinthinae rectificatum), лінімент скипидарний складний (Linimentum Olei Terebinthinae compositum), препарати терпінгідрат (Terpinum hy-dratum) і пінабін (Pinabinum), каніфоль, дьоготь і активоване вугілля (див. статтю Сосна звичайна). Значно ширше використовують ялину в народній медицині. Відвар бруньок, який має відхаркувальні, дезинфікуючі, сечогінні, жовчогінні, потогінні й знеболюючі властивості, дають усередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, бронхітах, хронічному запаленні легень, туберкульозі легень, ревматизмі, подагрі, нирковокам'яній хворобі, водянці, запаленні жовчного міхура та як «кровоочисний» засіб при висипах на шкірі й лишаях. Приготовлений із свіжих бруньок сироп п'ють при мікроінфарктах, міо- та ревмокардитах. При зовнішньому застосуванні препарати бруньок є ефективним засобом при запальних захворюваннях дихальних шляхів (інгаляції), при ревматизмі, подагрі, шкірних захворюваннях і нервовому збудженні (ванни). Широта застосування хвої, шишок і живиці незначна. Всередину настій хвої призначають як ефективний засіб для профілактики й лікування цинги. Як зовнішній засіб хвою використовують для лікувальних ванн при ревматизмі, подагрі, шкірних захворюваннях і нервовому збудженні. Відвар шишок застосовують при ангінах, тонзилітах, ларингітах, трахеїтах, гайморитах і вазомоторних ринітах (як полоскання та для закапування в ніс). Мазі з живиці вживають для лікування гнійних ран і фурункулів. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар бруньок (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день після їди, підсолоджуючи цукром або медом; сироп (свіжі бруньки тонким шаром закладають у скляний посуд, пересипаючи кожний шар цукром, настоюють З—4 тижні) по 1 чайній ложці 3 рази на день; ЗО г свіжої хвої промивають холодною кип'яченою водою, заливають склянкою окропу, кип'ятять 20 хвилин, охолоджують, проціджують, додають на смак мед або цукор і випивають за день; 1 столову ложку