нічній частині України, його культивують як технічну рослину. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують жіночі суцвіття — «шишки» (Stro-buli Humuli lupuli, синонім:— Strobuli Lupuli) і лупулін (Lupu-linum, синонім — Glandulae Lupuli). Останній являє собою залозки у вигляді ясно-жовтого порошку, що міститься на внутрішній поверхні лусочок жіночих суцвіть — «шишок». Ці залозки, які називаються ще хмельовим борошном, на час вистигання плодів легко осипаються. Супліддя «шишки» заготовляють у середині серпня, коли вони набувають зеленаво-жовтого забарвлення (пізніше вони стають буруватими, сухими і після сушіння розсипаються), зриваючи їх разом з плодоніжками руками, і швидко сушать у затінку на вільному повітрі, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині. Сухих суплідь виходить 20% . Готову сировину пакують у паперові мішки і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях. Хімічний склад. «Шишки» хмелю містять ефірну оАію (0,2—1,7% ), від 5 до 20% гірких речовин (гумулон, лупулон та ін.), холін, аспарагін, органічні кислоти (валеріанова, ізовалеріанова, р-амі-нобензойна), лейкоантоціанідини та естрогеннодіючі речовини. Лупулін містить ефірну олію (1— 3%), гіркі (близько 5% ) і смолисті (50—70% ) речовини, жовтий пігмент, холін, гіпоксантин, аденін, дитерпен когумулон, цератинову й ізопропілакрилову кислоти та алкалоїдоподібну речовину з наркотичною дією. У складі ефірної олії є сесквітерпен гумулен (15—20% ), сесквітерпеновий спирт лупаренол, кетон лупарон, від ЗО до 50% аліфатичних терпенів (мірцен, фарнезен та ін.), складні ефіри спирту мірценолу (ЗО—40% ), аліфатичні терпенові спирти гераніол і ліналоол та лупанон-фе-ноловий ефір, який при гідролізі дає ізовалеріанову кислоту і фенол. Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати хмелю заспокоюють нервову систему, підвищують діурез, мають протизапальні, противиразкові, капілярозміцнюючі, гіпосенсибі-лізуючі і болетамувальні властивості, регулюють жировий, мінеральний і водний обмін в організмі, збуджують апетит і поліпшують травлення, активно впливають на процеси регенерації в епідермісі шкіри, в слизових оболонках, покращують життєдіяльність волосяних луковиць, виявляють бактерицидну

й фунгіцидну дію, мають естрогенну активність. Прописувати їх доречно у разі безсоння, нервового виснаження, вегетосу-динної дистонії, клімактеричних розладів, аменореї, гіпоменстру-ального синдрому на грунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї та гіпергалактії (для припинення лактації). Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при лікуванні пієлонефриту і циститу (особливо при поєднанні хмелю з іншими лікарськими рослинами), при хворобах печінки, що супроводяться жовтяницею, й селезінки (як болезаспокійливий засіб). У народній медицині, крім того, препарати хмелю з успіхом застосовують як засіб, що поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо при міокардиті, як гіркий ароматичний засіб для підвищення апетиту й поліпшення травлення, при нирковокам'яній хворобі, простатиті, скрофульозі, виразці гомілки (в останньому випадку терапевтичний ефект можна посилити одночасним місцевим застосуванням настою «шишок» у вигляді вологих компресів). «Шишки» хмелю входять до складу інгредієнтів для приготування заспокійливого чаю. Спиртовий екстракт «шишок» хмелю є складовою частиною препарату уролесану (див. статтю Морква дика), настойка — валоседану (виробляють у ЧССР), ефірна олія — валокордину (виробляють в НДР). Використовують хміль і як зовнішній засіб. Мазь вживається для лікування болісних виразок, які погано загоюються, лишаїв, раку шкіри, при ревматизмі, різних захворюваннях суглобів та при ушибах. Настій «шишок» застосовують для компресів на забиті місця і при надмірній жирності шкіри, для миття голови при облисінні. «Шишки» хмелю використовують і в гомеопатії. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій «шишок» (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу, настояти 2 години, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди; настойку «шишок» (готують на 40% -ному спирті або горілці у співвідношенні 1:4) по 5—7 крапель зранку і ввечері до їди; лупулін по 0,1—0,2 г 2—3 рази на день. ЗОВНІШНЬО — мазь з подрібнених на порошок «шишок» для змащування уражених ділянок тіла (готують на смальці у співвідношенні 1:4); настій для компресів і обмивань (3 чайні ложки подрібнених «шишок» на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують). Хмелем, який належить до отруйних рослин, користуватися треба обережно, не перевищуючи допустимих доз. При передозуванні галенових препаратів хмелю можливі побічні явища: нудота, блювання, болі в ділянці живота, головний біль, відчуття загальної втоми і слабості.

1184 ХОЛОДОК ЛІКАРСЬКИЙ, спаржа; спаржа лекарственная Asparagus officinalis — дводомна багаторіча трав'яниста рослина родини аспарагусо-вих. Стебло циліндричне, голе, гладеньке, пряме або вгорі нерідко поникле, ЗО—125(150) см заввишки, з багатьма косо догори спрямованими гілками. Листки спіральні, лускаті, при основі — з короткою шпоркою, з голчастими або шиловидними (1—3 см завдовжки), так званими кладодіями, зібраними пучками по 3—6, у пазухах. Квітки одностатеві, різновеликі (жіночі удвоє менші за чоловічі), розміщені поодинці або по дві в пазухах листків на довгих (5— 12 см) звислих квітконіжках, які посередині або вище мають зчленування; оцвітина проста, правильна, білувата чи жовтаво-зелена, зрослопелюсткова, дзво-никувато-лійкувата, глибокоше-стироздільна. Плід — куляста, цегляного кольору ягода. Цвіте у червні — липні. Поширення. Холодок лікарський росте по всій території України на заплавних луках, трав'янистих місцях, серед чагарників, у світлих лісах, інколи на полях та на межах. Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують кореневища з коренями fRadix et rhizoma Asparagi), траву (Herba Asparagi), плоди (Fructus Asparagi) і молоді м'ясисті, ще не позеленілі паростки стебел. Паростки зрізають напровесні, поки вони ще не повилазили з грунту (в цей час вони ще білі, м'які і ніжні) і використовують свіжими для приготування різноманітних страв. Траву збирають під час цвітіння рослини, зрізуючи молоді зелені розгалуження, і сушать у затінку, розстилаючи тонким шаром на тканині чи папері. Сухої трави виходить 25% . Кореневища з коренями заготовляють восени: їх викопують, обтрушують від землі, миють, ріжуть на куски і сушать під укриттям на вільному повітрі, а при несприятливих погодних умовах — у теплому приміщенні або в сушарці при температурі до 45°. Плоди збирають у зрілому стані. Кореневища і корені холодку офіци-нальні у Венесуелі, Мексіці, Португалії та Франції. Есенцію з свіжих пагонів холодку використовують у гомеопатії. Хімічний склад. Кореневища і корені холодку містять аспарагін; стероїдні сапоніни, кумарин, вуглеводи (до 3,1% ), ефірну олію (сліди), каротиноїди (фізамін, кап-сантин) і сірковмісну кислоту.