Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують квітки (Flores Robiniae pseudo-асасіае) і кору робінії (Cortex Robiniae pseud оасасіае). Квітки заготовляють на початку цвітіння рослини. Спочатку зривають руками або зрізують секаторами чи ножицями суцвігтя,потім з суцвіть обшморгують квітки, розкладають їх в один шар на папері чи тканині й висушують на горищі або під укриттям на вільному повітрі. Сухих квіток виходить 15—18%. Строк придатності — 1 рік. Кору робінії збирають весною до розпускання листя з молодих гілок, здираючи її розрізаними вздовж трубками або жолобками, і сушать під укриттям на вільному повітрі, а при несприятливих погод них умовах — у теплому приміщенні, яке добре провітрюється. Хімічний склад. Квітки робінії містять флавоноїди, ефірну олію, цукри та органічні кислоти. До складу ефірної олії входять метиловий ефір антранілової кислоти, індол, геліотропін, бензилал-коголь і складні ефіри саліцилової кислоти. У корі є дубильні речовини, токсальбумін — робін, ефірна олія, фітостерин і стигмастерин. Фармакологічні властивості і використання. Квітки робінії використовують як сировину для виготовлення флароніну — препарату з гіпоазотемічною дією. В народній медицині настій квіток робінії використовують як відхаркувальний, жарознижуючий, протизапальний, спазмолітичний, кровоспинний, діуретичний і легкий послаблюючий засіб. Його дають усередину від кашлю і грипу, при болях у шлунку й кишечнику, при шлункових кровотечах і запальних процесах сечовивідних шляхів (пієлонефрит, нирковокам'яна хвороба, цистит). Настій кори п’ють при підвищеній кислотності шлункового соку, виразках у шлунку й кишечнику та при запорі. В гомеопатії застосовують ефірну олію робінії. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток (1 столова ложка сировини на 300 мл окропу, настояти 2 години) по півсклянки З рази на день до їди; дві столові ложки суміші квіток робінії звичайної і нагідок лікарських та кореневищ пирію повзучого, взятих у співвідношенні 1:0,5:2, варять 5—7 хвилин у склянці окропу, проціджують і приймають по чверті склянки 3—4 рази на день при гострих і хронічних циститах; настій кори (половину чайної ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють ЗО хвилин, проціджують) по третині або половині склянки 3 рази на день. Кора робінії отруйна. Користуватися нею треба обережно, не перебільшуючи рекомендованих доз.

980 РОГАТІ ВОЛОШКИ — однорічна трав'яниста рослина родини жовтецевих. Те саме, що й сокирки польові. 981 РОГОМАК — одно- або дворічна трав'яниста шорстковолосиста рослина родини макових. Те саме, що й мачок рогатий. 982 РОДІОЛА РОЖЕВА, золотий корінь; родиола розовая Rhodiola rosea, синоніми: Sedum roseum, S. rhodiola — багаторічна трав'яниста сизо-зе-лена рослина родини товстолистих. Має веретеноподібний м'ясистий корінь, який переходить у дерев'янисте сторчове, переважно багатоголове, в сухому вигляді запашне кореневище, усаджене лусковидними буруватими трикутними листочками. Стебла прямостоячі, прості, 10— 35 см заввишки. Листки чергові, у верхній частині стебла зближені, сидячі, м'ясисті, голі, вузьколанцетні, видовженолан-цетні або оберненояйцевидно-видовжені, з клиновидною основою, гострі, як правило від середини або вище гострозубчасті, іноді цілокраї. Квітки правильні, одностатеві, дводомні, з чотири-, зрідка п’ятичленними квітковими колами, у верхівковому щитковидному багатоквітковому густому суцвітті; пелюстки ВИДОВ-жені або лінійні, жовті чи зеленаві, в чоловічих квітках 3—4 мм завдовжки (коротші за тичинки), в жіночих — недорозвинені. Плід — довгаста листянка. Цвіте у червні — серпні. Поширення. Родіола рожева росте в Карпатах по берегах гірських річок, на скелях, Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують кореневище з коренями родіоли (Rhizoma cum radicibus Rhodiolae rosae), які викопують у період від кінця цвітіння рослини до завершення її вегетації. Не слід заготовляти молоді рослини з 1— 2 стеблами. Для відновлення заростей на ділянці, де заготовляють сировину, треба залишати не менше як 40 % рослин, а повторно заготовляти сировину на цій ділянці дозволяється не раніше як через 10—15 років. Треба також враховувати, що чоловічі екземпляри мають більшу життєздатність, тому жіночих особин треба заготовляти менше. 3 зібраної сировини обтрушують землю, звільняють її від стебел,

миють у проточній воді, очищають від старої бурої пробки й гнилих частин і пров'ялюють у затінку на вільному повітрі, а після цього ріжуть на кусочки 2—10 см завдовжки і досушують у сушарках при температурі 50— 60° (у домашніх умовах можна досушувати на плиті або на печі). Готову сировину зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Строк придатності — 3 роки. Аптеки сировину не відпускають. Хімічний склад. Коріння родіоли містить дубильні речовини пірогалової групи (до 20%), ефірну олію (0,8—0,9 % ), цукри, білки, жири, віск, третинні спирти, Р-ситостерин, флавоноїди (кемпферол, кверцетин, ізокверцетин, гіперозид), фенольний глікозид салідрозид (до 1%), антрагліко-зиди, до 0,15% органічних кислот (галова, яблучна, янтарна, лимонна, щавлева), мінеральні речовини (багато марганцю, сліди цинку, титану, кадмію, хрому та ін.). Фармакологічні властивості і використання. У народній медицині європейських країн родіолу рожеву використовували мало —