974 РЕП'ЯШОК ЯЗИЧКОВИДНИЙ, реп'яшок пряморогий; рогоглавник язычковидный Ceiatocephala testiculata, синоніми: С. reflexa, С. orthoceras— однорічна трав'яниста шерстисто-волохата рослина родини жовтецевих. Квітконосні стебла заввишки 3—10 см, одноквіткові. Листки пальчастороздільні, зібрані в прикореневу розетку. Квітки двостатеві, актиноморфні (див. Актиноморфна квітка), 5-пе-люсткові, світло-жовті. Плід — сім'янка. Цвіте у березні — квітні. Поширення. Росте в лісостепових і степових районах, рідше — в лісових районах і в Криму, на степах, степових схилах, підвищених відкритих місцях та по вигонах. Сировина. Використовують свіжу траву або сік рослини. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Рослина містить алкалоїд анемонін. Фармакологічні властивості і використання. Експериментально доведено ранозагоювальні властивості препаратів Р. я. при фурункулах, виразках, піодермії тощо. Використання їх сприяє очищенню ран від гною, прискорює розсмоктування запальних набряків, грануляцію тканин і епітелізацію. В народній медицині Р. я. використовують як зовнішній засіб при екземі та інших захворюваннях шкіри. Лікарські формн і застосування. ЗОВНІШНЬО — свіжий або консервований за допомогою 20 % -ного спирту сік для змащування уражених місць; свіжа подрібнена рослина для прикладань до уражених місць. У свіжому вигляді рослина отруйна.

975 РИЦИНА ЗВИЧАЙНА клещевина обыкновенная Ricinus communis — багаторічна деревовидна (в культурі в країнах помірного клімату, зокрема на Україні,— однорічна трав'яниста) рослина родини молочайних. Стебло прямостояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0,8—3(5) м. Листки великі, чергові, пальчасторозсі-чені (на 5—11 лопатей), на довгих (20—60 см) черешках; лопаті яйцевидно-видовжені, загострені, нерівнозубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицевидні суцвіття завдовжки до 70 см; оцвітина проста, непоказна, 3—5-роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, вкрита шипами або рідше без них. Цвіте у серпні. Поширення. Рицина звичайна походить з Африки. На території України її культивують як олійну і як декоративну рослину. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують насіння рицини (Semen Ricini), 3 якого добувають рицинову олію. Збирають насіння в 3— 4 прийоми, в міру достигання китиць, зрізуючи їх серпом або ножем і обмолочуючи. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, з наступним обмолочуванням молотаркою і з додатковим очищенням на віялках. Зберігають насіння в сухих приміщеннях.

Хімічний склад. Насіння рицини містить до 55 % жирної невиси-хаючої олії, білкові речовини (понад 15 %), алкалоїд рицинін (0,1—1 % ), безазотисті речовини (10—12 % ), клітковину (бл. 18 % ). У складі рицинової олії є одно-кислотний тригліцерид рицино-лової кислоти (до 85 % ), олеїнова (9 % ), лінолева (3 % ), стеаринова і діоксистеаринова кислоти, гліцерин та неомилювані речовини (до 0,4 % ). До складу білкових речовин входить мало вивчений токсальбумін-рицин — речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20— у дорослих). Фармакологічні властивості і використання. Рицинова олія — класичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку вона частково гідролізується на гліцерин і рициноло-ву кислоту, яка спричинює посилену перистальтику внаслідок хімічного подразнення слизової оболонки кишечника солями цієї кислоти. Прслаблюючий ефект настає через 5—6 годин. Як проносний засіб рицинову олію призначають усередину головним чином при ентероколіті, а також при хронічному запорі в поєднанні з гемороєм, проктитом та тріщиною відхідника. Її застосовують і при підготовці хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини для видалення з кишок газів і вмісту. При прийманні рицинової олії спостерігається й рефлекторне скорочення м'язів матки.