сполуки сірки (метилмеркаптан, глюкобертегоїн, синігрин та ін.), солі калію (до 1200 мг% ), кальцію, заліза і магнію. В насінні є жирна і ефірна олії. Фармакологічні властивості і використання. Експериментальними дослідженнями встановлено, що свіжий сік редьки має жовчогінні й діуретичні властивості, посилює перистальтику кишок. Жовчогінні властивості редьки підтверджено й клінічними спостереженнями. Крім того, сік редьки підвищує толерантність організму до вуглеводів (при цукровому діабеті), має фітонцидні (пояснюються наявністю органічних сполук сірки) й відхаркувальні властивості, посилює секрецію залоз шлунка і кишок, збуджує апетит і виявляє подразнювальну дію (при місцевому застосуванні), подібну до дії гірчичників. Пероральне застосування соку редьки показане і дає добрий терапевтичний ефект при токсичних гепатитах, цирозах печінки, холециститах і жовчнокам'яній хворобі, при порушеннях серцевого ритму і кардіоневрозах, при гіпацидних гастритах, дуоденостазах і атонії кишечника. При бронхіті, захриплості, коклюші й кровохарканні редьковий сік вживають у поєднанні з медом. У народній медицині свіжий сік редьки дають цинготним хворим, п'ють при відсутності апетиту, метеоризмі, проносі, нирковокам'яній хворобі, затримці менструацій і як . засіб, що сприяє збільшенню виділення молока у матерів-го-дувальниць. Редькою лікують параліч язика (її треба жувати). Терту редьку корисно вживати при атеросклерозі (сприяє виведенню з організму надлишкового холестерину). В суміші з буряком і морквою редька допомагає при анемії. При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидному гастриті й гострих запальних захворюваннях печінки, кишечника і нирок та при органічних захворюваннях серця вживати редьку протипоказано. Для місцевого лікування використовують сік і насіння редьки. Свіжим соком промивають гнійні рани і виразки, роблять розтирання при міжреберних невралгіях, міозитах, радикуліті й артралгіях. Соком редьки, змішаним з медом і горілкою, розтирають хворі суглоби, а розведеним пополам з водою — обмивають обморожені ділянки тіла. Насіння редьки, потовчене і змішане з невеликою кількістю води, застосовують у вигляді припарок як антибактеріальний і антимікотичний засіб при міко-

тичних екземах і ранах, які погано гояться. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — свіжий сік п’ють по 1 столовій ложці 2—3 рази на день як відхаркувальний і сечогінний засіб; свіжий сік, змішаний з медом у співвідношенні 1:1, п’ють по 1—2 столові ложки 2—3 рази на день; при захворюваннях печінки і жовчного міхура свіжий сік п'ють, починаючи з 100 мл на день і поступово збільшуючи дозу до 400 мл на день, протягом 5—8 тижнів (разова доза 50—100 мл; курс лікування рекомендується періодично повторювати); суміш (порівну) соку редьки, буряків і моркви наливають у темну пляшку, нещільно, щоб рідина могла випаровуватися, закривають, ставлять на 3 години у теплу духовку і після охолодження вживають по 1 столовій ложці 3 рази на день за 15 хвилин до іди (курс лікування — 2—3 місяці). ЗОВНІШНЬО — три частини (за об'ємом) свіжого соку редьки змішують з двома частинами меду і однією частиною горілки і одержану суміш використовують для втирання у хворі суглоби; припарки з потовченого насіння при мікозах (1—2 рази на день, курс лікування — 7—10 днів).

972 РЕЗЕДА ЖОВТА резеда желтая Reseda lutea — одно- або дворічна трав'яниста рослина родини резедових. Стебло прямостояче або висхідне, жорстке, розгалужене, густооб-листнене, ЗО—60 см заввишки. Листки чергові, з шорсткими краями; прикореневі листки нерідко цілісні, стеблові — тричі-п'ятиперистороздільні, з цілісними або дво-трироздільними частками, верхівкові — лінійні. Квітки двостатеві, неправильні, жовтаво-зелені, на квітконіжках, зібрані в густі колосовидні китиці; пелюстки (їх 6) незрослі, з розширеною нижньою частиною і глибокорозсіченою верхньою, неоднакові, верхні більші за інші. Плід — довгаста тригранна спрямована догори коробочка з трьома зубчиками на верхівці. Цвіте у травні — жовтні. Поширення. Резеда жовта росте в лісостепових і степових районах, рідше — на півночі та північному заході України на полях, біля доріг, на схилах, вапняково-кам'янистих місцях та на відслоненнях вапняку і крейди. Сировина. Для виготовлення ліків використовують сушену траву і свіже коріння резеди. Заготівлю сировини проводять під час цвітіння рослини. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Коріння резеди містить ізотіоціонати й алкалоїди, трава — алкалоїди, ефірну олію, фенолкарбонові кислоти (ванілінову, n-кумарову, п-гідро-ксибензойну), флавоноїди, аскорбінову кислоту, токофероли і каротин. Фармакологічні властивості і використання. Настій трави резеди застосовують як сечогінний і потогінний засіб. Настій свіжого коріння п’ють при хворобах серця. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій коріння (1 чайну ложку сировини настоюють 1— 2 години на.двох склянках окропу, проціджують) по 1 столовій ложці 2 рази на день, підсолоджуючи медом.   973 РЕП’ЯШОК ПРЯМОРОГИЙ однорічна трав'яниста шерстисто-волохата рослина родини жовтецевих. Те саме, що й реп'яшок язичковидний.