провітрювати. Листя використовують іноді й свіжим. Збираючи рослину, треба слідкувати, щоб їдкий сік рослини, який спричинює виникнення на шкірі пухирців, не потрапив на відкриті ділянки тіла, а особливо в очі. Після збирання треба старанно помити руки. Зберігають печіночницю окремо від іншої сировини, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Окремі автори вважають, що при сушінні печіночниці її отруйність зникає. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Усі частини рослини містять кумарини. У листі, крім того, є сапоніни (хепати-сапонін, хепатрилобін) і флавоноїди (3-глюкозид кверцетину, 7-глюкозид кверцетину і 3-глю-куронід кверцетину); у квітках — флавоноїди (3-глюкозид кемпферолу, 7-глюкозид кемпферолу, 3,7-диглюкозид кемпферолу, 3-глюкуронід кемпферолу). Фармакологічні властивості і використання. Печіночницю звичайну використовують як засіб, що стимулює секрецію жовчі, підвищує діурез, має відхаркувальні й антисептичні властивості й позитивно впливає на обмін речовин. Настій трави або самого тільки листя чи квіток вживають при запаленнях печінки, жовчнокам'яній хворобі, запаленнях селезінки, нирок і сечового міхура, при бронхіті й трахеїті, запаленні глотки, ревматизмі, малярії, подагрі й гонореї. Як «кровоочисний» засіб при фурункулах, висипах на тілі та скрофульозі дають пити настій квіток печіночниці. Настойку рос-

лини приймають усередину, щоб зняти біль у ділянці печінки й жовчного міхура, а зовнішньо її використовують для розтирання при поліартриті. Настоєм трави полощуть рот і горло, промивають гнійні рани, трофічні виразки, шкірні виразки та шкірні висипи. В гомеопатії печіночницю використовують при хронічних бронхітах, захворюваннях печінки й шкірних хворобах. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО— настій трави (4 г, або 1 чайна ложка, сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 3 рази на день до їди; настій листя (10 г свіжого або 2 г сухого листя на 200 мл холодної кип'яченої води, настоюють ніч) п'ють ковтками по 1 склянці на день; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) п’ють вранці і ввечері по 1 склянці, ковтками; настій столової ложки суміші (порівну) трави печіночниці звичайної і рутки лікарської та коріння кульбаби лікарської на склянці окропу п'ють по третині склянки 3 рази на день до їди як жовчогінний засіб; настойку (30 г трави або повну жменю квіток на 250 мл горілки, настоюють 2 тижні) по 20 крапель на цукрі або з невеликою кількістю води 3—4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — використовують настій трави для полоскання, промивання і примочок або настойку для розтирання (готують, як у попередніх прописах). Печіночниця звичайна — отруйна рослина. Передозування небезпечне! 876 ПИГВА ЗВИЧАЙНА невелике дерево підродини яблуневих родини розових. Те саме, що й айва довгаста.

877 ПИЖМАЧКА багаторічна трав'яниста рослина родини адоксових. Те саме, що й адокса мускусна. 878 ПИЖМО ЗВИЧАЙНЕ, дика горобинка, коровай, криворот, польова горобинка, рай-цвіт; пижма обыкновенная Tanacetum vulgare — багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має міцне галузисте кореневище, з якого виростає кілька прямостоячих трохи здерев'янілих голих або розсіяноволосис-тих, у верхній частині гіллястих стебел 50—100 см заввишки. Листки чергові, двічіперистороздільні, поділені на ланцетні гребінчасто-зубчасті частки, видовженояйце-видні, зверху темно-зелені, зісподу — сірувато-зелені, з сильним камфороподібним запахом; нижні — черешкові, стеблові- сидячі. Суцвіття — півкулясті кошики, зібрані в щитки. Квітки дрібні, золотаво-жовті, всі з трубчасто-лійковидним ВІНОЧКОМ; крайові — маточкові, серединні — двостатеві. Плід — сім'янка з плівчастим окрайком на верхівці. Цвіте у червні — липні. Поширення. Росте майже по всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях, просіках, уздовж полезахисних лісових смуг та біля доріг. Заготівля і зберігання. Використовують молоді суцвіття з квітконосами до 4 см завдовжки (Flores Tanaceti). Збирають на початку цвітіння рослини. Сушать під наметом або в сушарні при температурі 25—30°. Зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях строком до 3 років. Сировина відпускається аптеками. Хімічний склад. Квітки П. з. мають у своєму складі сесквітерпеновий лактон танацетин, флавоноїди (кверцитрин, лютеолін, лютеолін-7-глюкозид тощо), леткі алкалоїди (0,04%), галову, кавову, тана-цетову й хлорогенову кислоти, дубильні речовини та ефірну олію (0,1—0,3%). До складу останньої входять камфора, пінен, борнеол, туйол та біциклічний кетон туйон. Фармакологічні властивості і використання. В науковій медицині П. з. використовують як глистогінний засіб та при захворюваннях шлунка (при гастриті зі зниженою кислотністю, ахілії), кишечника (при аліментарних ентероколітах і колітах іншого походження), як жовчогінний засіб при хворобах печінки і жов-