|
їх від гілок. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в
теплому провітрюваному приміщенні, розкладаючи їх тонким (1—2 см
завтовшки) шаром на тканині або папері й періодично перемішуючи. Молоде
повністю розвинене листя використовують свіжим або сушать. Рослина
неофі-цинальна.
Хімічний склад. Усі частини рослини (кора, бруньки, листя) містять
глікозиди (саліцин, саліцил-популозид, популін та ін.), ефірну олію,
органічні кислоти, дубильні, гіркі й інші речовини. У свіжому листі є
значна кількість аскорбінової кислоти (471,3 мг% ) і каротину (43,1 мг%
). Фармакологічні властивості і використання. Препарати осики мають
потогінні, жарознижуючі, протизапальні, знеболюючі, пом'якшувальні,
в'яжучі й сечогінні властивості. Настій або відвар бруньок дають
усередину при поліартриті, подагрі, ревматизмі, геморої, гострому й
хронічному запаленні сечового міхура, мимовільному і болючому (особливо
під час вагітності й після операцій) сечовипусканні, у разі збільшення
простати і як жарознижуючий засіб при гарячці. При гастритах, циститах,
геморої й дизентерії бруньки можна вживати й у вигляді настойки. Для
місцевого лікування бруньки осики застосовують у вигляді мазі й настойки:
мазь використовують для гоєння ран, хронічних виразок і опіків, для
розм'якшування гемороїдальних вузлів, для розтирання при подагрі й
ревматизмі; настойку — як протизапальний і антисептичний засіб. Відвар
кори рекомендують при гастриті, диспепсії й проносі, як засіб, що
збуджує апетит і поліпшує травлення. Подрібнене свіже або сухе листя
використовують для припарок при ревматизмі, подагричному та
гемороїдальному болі, а вижатим із листя соком змазують лишаї Та
бородавки.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — дві чайні ложки подрібнених бруньок заливають двома
склянками окропу, настоюють 15 хвилин, проціджують і випивають усю дозу
за день; згущений відвар бруньок або кори (45 г подрібненої сировини
варять у 500 мл води, поки рідина не випарується наполовину, проціджують,
підсолоджують на смак медом або цукром) по чверті склянки 3 рази на день;
настойку бруньок (готують на 40 % -ному спирті або горілці у
співвідношенні 1:10) по 20—ЗО крапель 3 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — мазь (1 частина сировини у вигляді порошку на 4 частини
коров'ячого масла або вазеліну) і настойку (готують на 40 % -ному спирті
або горілці у співвідношенні 1:5) із бруньок та компреси з розпареного
листя (2—3 ложки подрібненого листя загортають у марлю, занурюють в
окріп
і прикладають до уражених ділянок тіла).
|
804 ОСОКА ПАРВСЬКА
осока парвская Сагex brevicollis — багаторічна трав'яниста
зимовозе-лена щільно- (на відкритих місцях) або пухкодерниста (в лісах)
рослина родини осокових. %Має косе, міцне, розгалужене кореневище,
вкрите шорсткими лусками. Стебла сплюснуто-тригран-ні, ЗО—45 см заввишки,
у верхній частині шорсткі, в нижній третині — облистнені, при основі
одягнені бурими розщепленими на волокна листковими піхвами. Листки
трирядні, лінійні (5—7 см завширшки і 40—50 см завдовжки), зелені з
сизуватим відтінком, жолобчасті, з двома жилками і загорнутими наспід
краями. Квітки одностатеві (рослини однодомні), без оцвітини, зібрані в
2—3 розсунуті колоски. Верхній колосок тичинковий, коричневий,
булавовидний, 1,5—2 см завдовжки. Нижні колоски маточкові,
зеленаво-коричневі, яйцевидні, 1,5—2,5 см завдовжки, на прямих міцних
шорстких ніжках, що виходять з пазух приквіткових листків; покривні
луски з шиловидним вістрям, каштанові, посередині зелені, з трьома
жилками. Плід — горішок, що міститься в оберненояйцевидному, круглястому
(до 5 мм завдовжки), жовтаво-зеленому, з невиразними жилками, вкритому
негустими щетинками мішечку, звуженому на верхівці в короткий іржавий, з
шорстким краєм носик. Цвіте у квітні.
Поширення. Осока парвська росте в листяних лісах Західного,
Правобережного і Лівобережного Лісостепу України.
Заготівля і зберігання. До 1983 року траву осоки парвської
використовували в науковій медицині як сировину для виготовлення
препарату бревіколіну. В народній медицині з лікувальною метою
використовують сушені кореневища і коріння рослини, які заготовляють
пізно восени.
Хімічний склад. Усі частини рослини містять алкалоїди бревіко-лін (у
корінні — 50 % і в листі — 95 % ), бревікарин (відповідно 45 і 4 % ) і
гарман (5 % і 1 % ). Фармакологічні властивості і використання. Головною
діючою речовиною осоки парвської є алкалоїд бревіколін, який виявляє
спазмолітичну й гіпотензивну дію, підвищує тонус і посилює скорочення
матки й кишечника, стимулює дихання, здійснює фармакологічну денервацію
органів (не впливаючи на виконавчі органи безпосередньо, зменшує
надходження до них нервових імпульсів по симпатичних і парасимпатичних
нервах). Бревіколіну гідро-хлорид застосовували (у 1983 році препарат
виключено з Державно-
|
го реєстру лікарських засобів) для стимулювання родової діяльності та
при маткових кровотечах після аборту і пологів. Рідше його
використовували для лікування гіпертонічної хвороби, лівошлуноч-кової
недостатності, бронхіальної астми та облітераційного ендартеріїту. В
народній медицині препарати осоки парвської використовують при
гіпертонічній хворобі, бронхіті, різних висипах, фурункульозі, алергії,
подагрі й ревматизмі.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій кореневищ з корінням (2 чайні ложки сировини на 400
мл окропу, настоюють 8 годин, проціджують) по півсклянки 3 рази на день;
згущений відвар кореневищ з корінням (30 г сировини на 650 мл води,
варять у закритій посудині доти, поки не випарується третина рідини,
одержаний відвар настоюють ще 2 години, проціджують) по чверті склянки 3
рази на день.
 |
