802 ОРТОСИФОН, індійський чай, котячі вуса, нирковий чай, яванський чай; почечный чай Orthosiphon stamineus — багаторічна (в культурі — однорічна) трав'яниста волохата рослина родини губоцвітих. Стебло галузисте, чотиригранне, внизу темно-фіолетове, вгорі — зелене, 50—70 см заввишки. Листки супротивні, майже ромбовидні, з ве-ликозубчастим краєм. Квітки блідо-лілові, в китицевидному суцвітті. Тичинки — з довгими нитками (звідси народна назва «котячі вуса»). Плід — коробочка. Цвіте у липні — серпні. Поширення. Походить з тропічної Південно-Східної Азії. В СРСР, у т. ч. на Україні,— в культурі (в Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу). Заготівля і зберігання. Використовують траву (молоді верхівкові пагони з двома парціїм листків і верхівковою брунька о — флеші, а також зелене листя). Збирають урожай 3—4 рази на літо. При останньому зборі заготовляють флеші і все зелене листя. Зібрану сировину розстилають товстим шаром і пров'ялюють у затінку протягом 24—36 годин, а потім швидко сушать на сонці або в сушарці при температурі ЗО— 35°С. Сировина гігроскопічна, тому її слід зберігати в сухому приміщенні. Строк придатності — 4 роки. Рослина відпускається аптеками (Folium Orthosiphoni). Хімічний склад. З листя орто-сифону виділено тритерпенові сапоніни, гіркий глікозид ортоси-фонін (0,01 % ), ефірну олію (0,2— 0,6%), жирну олію (2,7%), дубильні речовини (5—6%), сліди алкалоїдів та органічні кислоти: винну (1,5%), лимонну, фецол-карбонову і розмаринову. Фармакологічні властивості і використання. Настій ортосифону виявляє діуретичну і холеретичну дію. Сечогінний ефект супроводиться виведенням з організму сечовини, сечової кислоти і хлоридів, посиленням секреції шлункових залоз і збільшенням рмісту вільної соляної кислоти в шлунковому соку, збільшенням виділення жовчі та антиспастичною ортосифон при церебральному атеросклерозі та гіпертонії, яка супроводиться порушенням функції печінки та нирок. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО—настій листя ортосифону (Infusum folii Orthosiphoni sta-minei): 3,5 г трави на 200 мл окропу, п’ють теплим по півсклянки двічі на день до їди протягом 4—6 місяців з перервами щомісяця на 5—6 днів (при холециститах вживають так само, але після їди); суміш трави ортосифону і брусниці та коріння бузини чорної у співвідношенні 3:5:10 готують як настій (1 чайну ложку на 200 мл окропу) і вживають теплим по півсклянки 4 рази на день; суміш коріння марени красильної, трави вовчуга польового, ортосифону і хвоща польового, листя берези, квіток ромашки лікарської, насіння кропу запашного у співвідношенні 2:1,5:1,5:1:1:1,5:1,5 готують як настій (10 г на 200 мл окропу) і вживають по 1 / 2—3 / 4 склянки 3—4 рази на день при нирковокам'яній хворобі. дією на органи з гладенькими м’язами. В науковій і народній медицині настій трави ортосифону використовують при запаленнях жовчного й сечового міхурів, при поліартриті, подагрі та при каменях у нирках і жовчному міхурі. Ефективне застосування ортосифону при цукровому діабеті, гострих і хронічних захворюваннях нирок та при набряках різного походження (в т. ч. й при серцевій недостатності). Крім того, наукова медицина рекомендує

ортосифон при церебральному атеросклерозі та гіпертонії, яка супроводиться порушенням функції печінки та нирок. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО—настій листя ортосифону (Infusum folii Orthosiphoni sta-minei): 3,5 г трави на 200 мл окропу, п’ють теплим по півсклянки двічі на день до їди протягом 4—6 місяців з перервами щомісяця на 5—6 днів (при холециститах вживають так само, але після їди); суміш трави ортосифону і брусниці та коріння бузини чорної у співвідношенні 3:5:10 готують як настій (1 чайну ложку на 200 мл окропу) і вживають теплим по півсклянки 4 рази на день; суміш коріння марени красильної, трави вовчуга польового, ортосифону і хвоща польового, листя берези, квіток ромашки лікарської, насіння кропу запашного у співвідношенні 2:1,5:1,5:1:1:1,5:1,5 готують як настій (10 г на 200 мл окропу) і вживають по 1 / 2—3 / 4 склянки 3—4 рази на день при нирковокам'яній хворобі.

803 ОСИКА, тополя тремтяча; осина обыкновенная Populus tremula — високе (20—ЗО м заввишки) листопадне дводомне дерево родини вербових. Має округлу крону і циліндричний стовбур, укритий гладенькою світло-зеленою корою; в нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, кора чорна, глибокотріщинувата. Листки чергові, шкірясті, майже округлі або округло-ромбічні, нерівномірно виїмчасто-зубчасті, зверху жовто-зелені, зісподу — сизуваті, на довгих сплюснутих черешках. Квітки одностатеві, у пониклих пурпурових сережках. Плід — коробочка. Цвіте у березні — квітні, до появи листя. Поширення. Росте осика по всій території України як домішка у хвойних і широколистяних лісах, по торфовищах та у плавнях. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують кору, бруньки і листя рослини. Заготовляють кору напровесні під час сокоруху, здираючи її з молодих гілок і тонких стовбурів. Для цього роблять кільцевидні надрізи через кожні ЗО см, які з'єднують поздовжніми розрізами, після чого кора легко знімається. Сушать кору під наметом або в провітрюваному приміщенні. Бруньки осики збирають на початку цвітіння дерев, відламуючи