гонів і швидко сушать під укриттям на вільному повітрі або в теплих кімнатах, розстеливши тонким (2—3 см завтовшки) шаром на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять при температурі 50°. Сушіння припиняють, коли черешки стають ламкими. Зберігають олеандр окремо від іншої сировини, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Для місцевого лікування частіше використовують свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок). Хімічний склад. Листя олеандра містить карденоліди олеандрин (0,08—0,15 % ), дигіталін, дезаце-тилолеандрин і одинерин, діуретично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол- 3-рамноглюкозид і ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту. Фармакологічні властивості і використання. Олеандр звичайний ефективний кардіотрнічний засіб, за своєю дією схожий на серцеві засоби наперстянки. У процесі експериментальних досліджень встановлено, що препарати олеандра покращують серцеву діяльність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артеріальний тиск. На відміну від глікозидів наперстянки, глікозиди олеандра Д’ЮТЬ швидше і м'якше, швидше виводяться з організму. Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості. Олеандр звичайний призначають у випадку тахіаритмії, при легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснаженні, головних болях, епілепсії, апоплексії, безсонні, при м'язових спазмах, у разі діареї та як вітрогінний засіб. Як зовнішній засіб настій листя використовують для примочок і компресів при шкірних хворобах (мокнуча екзема, лишай тощо), для полоскання при зубному болю. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із листя (1 чайна ложка сировини на 500 мл окропу, настоюють 1 годину) по 25—ЗО мл тричі на день до їди. ЗОВНІШНЬО — натирання і примочки настоєм із сушених квіток і листя (100 г сировини на 1 л окропу, настоюють кілька годин) при корості і дерматитах, спричинених укусами комах; натирання маззю із свіжих квіток і листя (готують на смальці у співвідношенні 3 : 5, після старанного змішування нагрівають на водяній бані 15 хвилин) при корості. Олеандр звичайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозувати, а лікуватися — з дозволу і під контролем лікаря.

792 ОЛЕНЯЧА ТРАВА багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Те саме, що й великоголов-ник сафлоровидний. 793 ОЛЕНЯЧИЙ КОРІНЬ багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Те саме, що й великоголов-ник сафлоровидний. 794 ОЛІЙНЕ ДЕРЕВО однодомна і дводомна деревна листопадна або вічнозелена рослина родини молочаєвих. Те саме, що й тунг.

795 ОМАН БРИТАНСЬКИЙ, пожарки; девясил британский Inula britannica — багаторічна трав'яниста сіро-зеле-на або зеленувата рослина родини айстрових (складноцвітих). Має тонке косо повзуче кореневище. Стебла висхідні або прямостоячі, густо облистнені, 15—18 см заввишки, вгорі розгалужені й під кошиками біло повстисті, внизу роз-сіяном'якоопушені. Листки чергові, цілісні, видовжено- або широ-коланцетні, коротко загострені, по краю дрібнозубчасті, рідше цілокраї, зверху голі або розсіяно-волосисті, зісподу густіше вкриті прилеглими довгими тонкими білими волосками і, крім того, дрібними жовтими залозками; нижні — до основи поступово звужені в крилаті черешки, серединні і верхні — сидячі, напівстеблооб-гортні, нерідко з вушками. Квітки блідо-жовті, зібрані в невеликі (2,5—3 см у діаметрі) кошики, що утворюють на верхівці стебла нещільне щитковидне суцвіття; крайові язичкові квітки — жіночі, голі, гладенькі, на верхівці — тризубчасті, серединні — двостатеві, трубчасті. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — вересні. Поширення. Оман британський росте по всій території України (крім високогір'їв Криму і Карпат) на берегах річок і канав, на луках, як бур'ян уздовж доріг, на засмічених місцях, рідше — на полях. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують кореневище з корінням (див. статтю Оман високий) і листя оману. Збирають листя під час цвітіння рослини і сушать у затінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні. Почорнілі листки і листки з плямами викидають. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Кореневища і корені оману британського містять інулін (ЗО—40%), алкалоїди (0,063—0,075%), ефірну олію (до З % ), до складу якої входять алантолактон, незначна кількість ізоалантолактону і деякі інші сполуки. У листі оману є ефірна олія, флавоноїди, каротин, дубильні речовини, британін та інші сесквітерпенові лактони й аскорбінова кислота (до 45 мг% ). Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічні властивості і показання до призначення препаратів з підземних органів оману британського і оману високого збігаються, проте перевагу треба віддавати оману високому, препарати якого мають більше виражений терапевтичний ефект. Настій із листя оману британського дають усередину при скрофульозі, ревматизмі й ради-