Сировина. Використовують усю рослину: коріння, пагони, листя і плоди. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Плоди містять дубильні й ароматичні речовини, аскорбінову кислоту, токоферол, каротин, глюкозу (до 3,6 % ), фруктозу (до 3,2 % ), сахарозу (до 0,6 % ), органічні кислоти (до 2,2 % ) тощо. Листки багаті на аскорбінову кислоту (80—272 мг% ). Фармакологічні властивості і використання. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині настій листя вживають як кровоспинний засіб, при кашлі, проносах, гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при захворюваннях печінки. Відвар коріння використовують як сечогінний засіб, а відвар пагонів — при неврозах. Плоди вживають як в’яжучий засіб при розладах шлунка. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — 10 г сухого листя заварюють 0,5 л окропу і п'ють як чай; відвар коріння (10 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці через кожні 2— З години.

788 ОЖИНА СИЗА, ожина звичайна; ежевика сизая Rubus caesius — напівкущова, 50—150 см заввишки рослина родини розових з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, на яких утворюються квітконосні гілочки. Річні пагони трав'янисті, сизуваті, циліндричні, в молодому віці прямостоячі, пізніше — дугоподібно вигнуті, здебільшого голі або розсіянозалозисто-волосисті, густо вкриті різної довжини прямими або відігнутими щетинко-видними шипиками; восени вони дерев'яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди, після чого відмирають. Листки чергові, черешкові, трійчасті, з обох боків розсіяноволосисті, з широколан-цетними прилистками; листочки зверху й зісподу зелені, по краю неправильной адрізанозубчасті. Квітки двостатеві, 5-пелюсткові, білі, зібрані в негусті щитки; квітконоси довгі, тонкі. Плід — складна кістянка; кістяночки численні; великі, тьмяно-чорні, вкриті сизою поволокою. Цвіте з травня по серпень. Поширення. Ожина сиза росте по всій території України в лісах, ярах, на берегах річок, по чагарниках, у садах і парках. Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують цілком стиглі плоди (Fructus Rubi fruticosi), листя (Folia Rubi fruti-cosi) і коріння (Radix Rubi fruticosi). Плоди вживають свіжими або сушать. Для сушіння плоди сортують (видаляють сторонні домішки, перестиглі та ушкоджені плЬди), очищають від квіткових ніжок і частково від квітколожа (відривають разом з його верхньою частиною) і сушать на сонці чи в духовці спочатку при температурі ЗО—40°, а закінчують при температурі 60°. Листя збирають повністю розвиненим протягом усього літа (зрізують чи обривають так, щоб залишок загального черешка не перевищував 2—3 см) і сушать під укриттям на вільному повітрі. Сухого листя виходить ЗО—33 % . Коріння копають восени, миють, ріжуть кусками 10—15 см і сушать. Готову сировину (плоди, листя, коріння) зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Свіжі плоди ожини містять 4,53 % цукрів (глюкоза, фруктоза, сахароза), 0,96 % органічних кислот (яблучна, винна, лимонна, саліцилова), пектини (0,37—0,56 % ), 0,18 % дубильних і барвних речовин, солі калію, міді і марганцю та вітаміни (в мг% ): провітамін А — 0,5—0,8, нікотинову кислоту—1,6; аскорбінову

кислоту — 5,0—38,0; тіамін — 0,033; рибофлавін —0,03; вітамін К — 0,5. У листі ожини є дубильні речовини (до 14 % ), флавоноїди, інозитол, аскорбінова кислота, органічні кислоти (цитринова, ізоцитринова), слизисті речовини та ефірна олія (сліди); у корінні є значна кількість таніну і крохмаль. Фармакологічні властивості і використання. З лікувальною метою ожину використовують дуже широко. У народі добре відомі її в'яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні властивості, здатність заспокійливо діяти на центральну нервову систему, зменшувати у хворих на цукровий діабет кількість цукру в крові. Експериментами доведено, що водні витяжки із листя ожини мають противірусну активність і цитотоксичні властивості. Настій із сушених плодів або листя визнають за корисний засіб при проносі, дизентерії й катарі шлунково-кишкового тракту, при гострих респіраторних захворюваннях і пневмрнії, у випадку підвищеної нервової збудженості, особливо при істеричних припадках, патологічного клімаксу (часті приливи крові до голови, безсоння, Неврастенія, невроз) та при нефропатії. Настій із листя, крім того, допомагає при кровохарканні, шлункових крововиливах, гіперполіменореї, апендициті, водянці й цукровому діабеті. Часто листя ожини застосовують у суміші з нагідками лікарськими, маренкою запашною, сухоцвітом багновим, собачою кропивою п'ятилопатевою, глодом криваво-червоним тощо. Свіжі плоди рослини вживають як загальнозміц-нюючий, заспокійливий і жарознижуючий засіб. Перестиглі плоди виявляють легку послаблюючу дію. Для місцевого лікування використовують настій із листя рослини. Його вживають при гінгівітах, афтах і захворюваннях горла, при екземі, лишаях, виразках і гнійних ранах, при білях та хронічних запаленнях піхви (кандидоз, трихомоноз та ін.). Коріння ожини використовують значно рідше. У вигляді відвару його приймають усередину при діареї, дизентерії, кровохарканні, гіперполіменореї, апендициті, водянці й розширенні вен. Зовнішньо відвар коріння використовують як протизапальний засіб для полоскання ротової порожнини і горла. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; відвар коріння (1 столова ложка сировини на 500 мл окропу, варити 10 хвилин, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди; настій сушених плодів (2 столові