686 МАРЕНА КРАСИЛЬНА марена красильная Rubia tinctorum — багаторічна трав'яниста рослина родини маренових. Стебла прямостоячі або підведені, галузисті, чотиригранні, ЗО—120 см завдовжки, по ребрах вкриті колючими, на кінці вниз загнутими шипиками. Листки видовженоеліптичні або яйцевидно-ланцетні, загострені, по краю і зісподу по центральній жилці з колючими щетинками; нижні листки супротивні, решта — в кільцях по 4—6. Квітки двостатеві, дрібні, в пазушних і верхівкових півзонтиках; віночок зеленаво-жовтий, зрослолис-тий, з 5-лопатевим відгином. Плоди ягодоподібні, чорні. Цвіте у червні—липні. Поширення. Марена красильна дико росте в Південній Європі, Передній Азії, на Кавказі. На Півдні України її вирощують як лікарську рослину; часом дичавіє. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують кореневище з коренями (Rhizoma et radix Rubiae). Збирають сировину пізно восени або рано навесні. Викопані кореневища з корінням добре очищають від землі, прив'ялюють на сонці і сушать, розстеливши тонким (3—5 см завтовшки) шаром на тканині в добре провітрюваному приміщенні або під укриттям на вільному повітрі й періодично перемішуючи. Штучне сушіння проводять при температурі 45—50°. Сухої сировини виходить 25—30 % . Її зберігають у сухому провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 2 роки. Сировина надходить на заводи для виготовлення галенових препаратів, аптеками не відпускається. Хімічний склад. Кореневища і корені марени красильної містять оксіантрахінони і оксиметилантрахінони та їхні похідні (5— 7,7 % ) — руберитринову кислоту, рубіадин-глюкозид, рубіадин, лу-цидин, пурпурин, ксантопурпу-рин, псевдопурпурин, галіозин іберицин, а також вільний алізарин. Крім того, у кореневищах і коренях є органічні кислоти (лимонна, яблучна, винна та ін.), цукри (до 15%), пектинові речовини та солі калію і к,їм,цію. Фармакологічні кллгтивості і використання Властивістю галенових препаратів марени є їхня здатність розчиняти і сприяти швидкому виведенню з організму фосфатів, оксалатів і уратів. Поряд з цим вони мають сечогінні, жовчогінні, в'яжучі і спазмолітичні властивості. Показаннями до застосування марени є нирковокам'яна та жовчнокам’яна хвороби, запальні захворювання шлунково-кишкового тракту,

жовтяницй, запор, нефропієліт, цистит, ніктурія, поліартрит і подагра. Є дані про успішне застосування марени як додаткового засобу при лікуванні кісткового туберкульозу, рахіту й кісткового карієсу. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині настій кореневищ використовують при запаленні селезінки, затримці менструацій, як сечогінний і проносний засоби. В суміші з медом кореневища вживають при жовтяниці та втраті пам'яті. Використовують кореневища марени і в гомеопатії. З готових аптечних препаратів використовують екстракт марени красильної сухий і комплексний препарат цистенал (виробляють в ЧССР). Препарати марени красильної протипоказані при гострому і хронічному гломерулонефриті, нирковокам'яній хворобі з порушенням функції нирок та при виразковій хворобі шлунка. Передозування препаратів марени може спричинити болі й загострення хронічних запальних урологічних захворювань. Деякі автори рекомендують приймати препарати марени через 40— 60 хвилин після їди, мотивуючи це їхньою здатністю подразнювати кишечник.

Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, варити 10 хвилин, процідити) по півсклянки 3 рази на день; порошок з коріння по 1—5 г тричі на день, запиваючи невеликою кількістю води; екстракт марени красильної сухий (Extractum Rubiae tinctorum siccum) по 2—3 таблетки З рази на день при нирковокам'яній хворобі (перед прийманням таблетки розчиняють 100 мл теплої води; курс лікування — 20—ЗО днів, при необхідності його повторюють через 4—б тижнів); цистенал (Cystenal) по 3—4 краплі на цукрі за ЗО хвилин до їди при нирковокам'яній хворобі (при виникненні печії приймають під час іди або після їди; при приступі колік- приймають одноразово 20 крапель, а хворим з частими приступами колік призначають по 10 крапель 3 рази на день).