272 ГОРОБИНА ЧОРНОПЛОДА, аронія чорноплода; арония черноплодная Агопіа melanocarpa — листопадний густий кущ родини розових, заввишки 0,5—2 м. Листки чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцевидні, загострені, по краю пилчасті, зверху темно-зелені, зісподу — світліші. Квітки двостатеві, правильні, 5-пелюсткові, білі або рожеві, в щитковидних суцвіттях. Плід — яблуковидний, кулястий, чорний, соковитий, 6—15 мм у діаметрі. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні. Поширення. Походить з Північної Америки. На території України вирощують як плодову, лікарську й декоративну рослину. Сировина. З лікувальною метою використовують плоди, які збирають у вересні — жовтні. Використовують свіжими або сушать. Сушіння проводять на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 40—50°. Сушені плоди відпускають аптеки. Хімічний склад. Плоди містять 5—6 % фенольних сполук (флавоноїди і фенолокислоти), до 2,5 % пектинових речовин, цукри (4,6—9,4 % ), фенолкарбонові кислоти, фолієву кислоту, рибофлавін, нікотинову кислоту, токоферол, аскорбінову кислоту та мікроелементи (йод — 5—6 мкг/ 100 г, молібден, марганець, мідь, бор, кобальт і інші). Фармакологічні властивості і використання. Рослина має гіпотензивні, спазмолітичні, проти-

запальні, капілярозміцнюючі, сечогінні й жовчогінні властивості. Плоди або сік з них зумовлюють гіпотензивну та спазмолітичну дію як в умовах експериментальної гіпертонії, так і у хворих на гіпертонічну хворобу. Завдяки вмістові в плодах фенолкарбонових кислот і йоду їх застосовують у комплексній терапії тиреотоксикозу. В клінічних та експериментальних умовах встановлено, що плоди горобини виявляють помітний активізуючий вплив на систему гемостазу, тому їх застосовують при різноманітних патологічних зрушеннях у системі згортання крові, зокрема, при геморагічних діатезах, капіляротоксикозах і кровотечах різного походження. Ефективна Г. ч. при атеросклерозі, цукровому діабеті, гломерулонефритах, променевих ураженнях і алергічних станах, при порушеннях, зумовлених застосуванням антикоагулянтів. Останнім часом з'ясовано, що листя Г. ч. містить речовини, які мають здатність поліпшувати роботу печінки, сприяти утворенню й відтокові жовчі. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар плодів (20 г сухих плодів на 200 мл окропу) по півсклянки 3—4 рази на день; свіжі плоди або сік приймають по 50—100 г тричі на день. Лікування соком і плодами Г. ч. ПРОТИПОКАЗАНЕ при схильності до гіперкоагуляції крові, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки та при гіперацидному гастриті.

273 ГОРОХ ПОСІВНИЙ горох посевной Pisum sativum — однорічна трав'яниста гола рослина родини бобових. Стебло чотиригранне, порожнисте, розпростерте або лазяче, 50—100 см завдовжки. Листки з 2—3 пар бокових листочків, закінчуються розгалуженими вусиками; листочки яйцевидні, цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні; віночок білий, рідше крила рожеві. Плід — біб. Цвіте у червні — липні. Поширення. Походить з південної Європи. Широко вирощують як зернобобову рослину. Сировина. Використовують траву, зібрану під час цвітіння рослини, і насіння. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Насіння Г. п. містить 26—27 % легкозасвоюваного білка, багатого на незамінні амінокислоти (цистин, лізин, триптофан, тирозин, метіонін та інші), іфохмаль (бл. 50%), жири (0,6—1,5%), вітаміни А, В,, В2, Е, РР і С, каротин, інозит, холін та солі калію, фосфору і марганцю. Фармакологічні властивості і використання. Рослина має сечогінні та гіпоглікемічні властивості й використовується при нирковокам'яній хворобі й цукровому діабеті. Зелений горошок корисно вживати хворим на анемію. З потовченого на борошно зеленого горошку готують маски для оздоровлення шкіри обличчя. Припарки з горохового борошна прикладають до наривів і чиряків. З сухого насіння приготовляють супи і каші; зелений горошок вживають свіжим, консервують, заморожують. ПРОТИПОКАЗАНО вживати горох при подагрі, гострих нефритах, загостренні запальних процесів шлунка і кишечника, при хронічній недостатності кровообігу.