| 70 БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ, квасниця, кислянка, кисле дерево, кислич звичайний; барбарис обыкновенный Berberis vulgaris — гіллястий листопадний колючий кущ родини барбарисових, заввишки 1,2—2,5 м. Молоді пагони жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, цілісні, оберненояйцевидні, по краю гостропил-часто-зубчасті. Квітки правильні, двостатеві, 6-пелюсткові, жовті, в пониклих пазушних китицях. Плід — яскраво-червона довга-стоеліптична кисла ягода. Цвіте у травні — червні. Поширення. Росте розсіяно по всій території УРСР на узліссях, по чагарниках, на кам'янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Широко вирощується як декоративна рослина. Заготівля і зберігання. Використовують корені (не товщі за 6 см), кору, листя і плоди. Корені заготовляють навесні (до початку розпускання бруньок) або восени (після достигання плодів), обтрушують від землі, відрізують почорнілі й гнилі частини, розрубують на куски по 10—20 см завдовжки, розщеплюють і сушать у добре провітрюваних приміщеннях, під наметом або в сушарках при температурі 45—50 °С. Кору заготовляють рано навесні, листя — одразу після цвітіння рослини. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстеляючи шаром у 3—5 см і періодично перегортаючи. Готову сировину зберігають у добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 роки. Листя Б. з. (Folium Berberidis) відпускаються аптеками. Хімічний склад. Усі органи Б. з. містять дубильні речовини, ефірну олію, алкалоїди (берберин — головний алкалоїд, оксиберберин, пальматин, тетрагідропальматин, барбамін, оксианкантин, ятрорицин. колумбамін, магнофлорин, ізотетрандин) та ін. Вміст берберину в корінні досягає 1,5 % . У плодах — 3,5—6 % органічних кислот (яблучна, лимонна, винна та інші), є цукри (до 7,7 % ), пектин (0,4—0,6 % ), аскорбінова кислота (20—55 мг%), дубильні речовини, барвники, флавоноїди (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли), фенолокисло-ти. Плоди і листя містять і лютеїн та вітамін К,. Фармакологічні властивості і використання. Препарати Б. з. виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію. Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкі- |
нетичній формі), гепатиті,
гепатохолециститі, жовчнокам'яній хворобі, не ускладненій жовтяницею.
Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових
органах (гло-меролота пієлонефрит, геморагічний цистит). В
акушерсько-гінекологічній практиці настойку з листя і коріння барбарису
застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при
ендометриті, кровотечах у клімактеричний період. У народній медицині,
крім того, відвар кори і коріння використовують при малярії, плевриті,
туберкульозі, нирковокам'яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі,
люмбаго; настойку листя — при хворобах печінки і при малярійному
збільшенні селезінки; відвар квіток — при захворюваннях серця і при
малярії. Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, як такий,
що поліпшує кровообіг, та як легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує
спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тіла. Корисно вживати сік і
при запаленні легень, при гарячці та кашлі. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настойку листя (у співвідношенні 1:5, на 40 % -йому спирті) по ЗО—40 крапель 2—3 рази на день 2—3 тижні; настій листя (1 столова ложка на склянку окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; свіжий сік плодів по 1—2 столовій ложці на день; берберину бісульфат (Berberini bisulfas) по 1—2 таблетки З рази на день 2—4 тижні. ПРОТИПОКАЗАНО вживати препарати барбарису при вагітності і в післяпологовий період при затримці в матці оболонок і частин дитячого місця.
|
71 БАРВІНОК МАЛИЙ, могильник, хрещатий барвінок; барвинок малый Vinca minor — вічнозелений півкущик родини барвінкових. Стебла сланкі, по вузлах укорінюються, ЗО—60 см завдовжки. Квітучі гілочки прямостоячі. Листки шкірясті, еліптичні, цілокраї. Квітки правильні, двостатеві, великі, фіолетово-сині, одиничні, розташовані в пазухах листків. Плід збірний з двох листянок. Цвіте у травні. Поширення. Росте на Україні в південних лісових і лісостепових та в північних степових районах, у передгір'ях Криму і Карпат у букових, грабових, дубових і соснових лісах, серед кущів. Заготівля і зберігання. Використовують траву (Herba Vincae minoris). Заготовляють у травні— червні. Сушать під наметами, на горищах або в сушарках при температурі 40—50 °С. Сухої сировини виходить 40 % . Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 2 роки. Аптеками не відпускається. Хімічний склад. Трава Б. м. містить алкалоїди (0,3—0,4 % ), гіркі речовини, аскорбінову кислоту (900 мг % ), урсолову кислоту, каротин (близько 8 мг % ), флавоноїди тощо. До складу алкалоїдів входять вінкамін, вінкамі-дин, віноксин, вінцин, вінцезин, вінкамінорпін та ін. З квіток виділено флавоноїдний глікозид робінін. У коренях знайдено кумарин. , Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати Б. м. виявляють гіпотензивну, в'яжучу, протимікробну, протизапальну та кровоспинну дію. Вони знижують артеріальний тиск, розширюють венозні судини серця і судини головного мозку, розслаблюють мускулатуру тонкого кишечника, стимулюють скорочення матки. З трави Б. м. виготовляють препарати вінкапан (Vincapanum) і девінкан (Devin-сап), які призначають при гіпертонії, спазмах судин головного мозку, неврогенній тахікардії та при інших вегетативних неврозах. Девінкан призначають і при мігрені. Кумарини Б. м. виявляють протипухлинну активність. У народній медицині траву Б. м. використовують при гіпертонії, мігрені, зубному болі, скорбуті, кровотечі ясен, при неприємному запаху з рота, при хворобах горла, туберкульозі й емфіземі легень, дизентерії, діареї, білях маткових і кишкових кровотечах статевій слабості, неплідності, при екземі та інших шкірних хворо бах. Напар квіток вживається |
