ГоловнаРусские названияУкраїнськи і народні назвиЛатинськи назвиХвороби - лікуванняБіологічно активні речовини лікрських травСтатті

 

Попередня сторінка

1196

ЦИБУЛЯ ГОРОДНЯ

лук репчатый Allium сера —

багаторічна трав'яниста сизувато-зелена цибулинна рослина родини лілійних. Цибулина приплюснута, куляста або яйцеподібна, з перетинчастими суцільними жовтими, червонувато-жов-тими, червонуватими, винно-червоними або рідше білими зовнішніми і з м'ясистими внутрішніми лусками. Стебло (квіткова стрілка) безлисте, пряме, ЗО—80 (100) см заввишки, трубчасте, за довжиною перевищує листя, нижче середини здуте, при основі обгорнуте піхвами листків. Листки дворядні, трубчасті, гострі. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в кулясте, зонтиковидне суцвіття, оточене до цвітіння замкненим, потім розщепленим на 2—4 листочки покривалом; оцвітина проста, віночкоподібна, зеленувато-біла, з 6 довгастих листочків. Плід — коробочка. Цвіте з червня до середини серпня.

Поширення. В дикому стані цибуля городня невідома. По всій території України її культивують як овочеву рослину.

Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують свіжі цибулини (Bulbus серае, синонім — В. АИіі серае). Хімічний склад. Цибуля городня містить ефірну олію (0,005— 0,15%), вітамін С (18—33 мг%), рибофлавін (0,02 мг% ), тіамін (0,05 мг% ), каротиноїди (4 мг% ), фітинову, тіоціанову, лимонну і яблучну кислоти, п-пропил-меркаптан, цукри (глюкоза, фруктоза, сахароза, мальтоза), флавоноїди (епіреозид, кверцетин-

3-глюкозид, кверцетин-3, 4-диглю-козид, кверцетин-7, 4-диглюко-зид), сполуки калію, заліза, марганцю, цинку, кобальту. Ефірна олія цибулі складається головним чином із алілпропилдисуль-фіду і вищих сульфідів.

Фармакологічні властивості і використання. Цибуля городня стимулює секреторно-моторну функцію шлунка і кишок, виявляє фітонцидну і глистогінну активність, діє як протисклеротичний, гіпоглікемічний і холеретичний засіб, збільшує вироблення сперми і збуджує статевий потяг. Зважаючи на це, її можна з успіхом вживати (свіжою, як наїдок, або у вигляді настою) при захворюваннях травного каналу (коліт із запорами, атонія кишок, понос), авітамінозах, для профілактики і лікування атеросклерозу і гіпертонічної хвороби, у разі цукрового діабету, гіпертрофії простати, зниженої статевої потенції, від глистів (виганяє аскариди і гострики). Хорошим засобом від кашлю, бронхіту, кок-
 

люшу і атеросклерозу є свіжий сік цибулі, змішаний з медом. Спиртову витяжку з цибулі (алілчеп), яка є у продажу в аптеках, призначають всередину при атонії кишечника і поносах, для зменшення явищ атеросклерозу. Свіжа цибуля і виготовлені з неї препарати протипоказані при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Не рекомендується споживати свіжу цибулю у великих кількостях при серцево-судинних захворюваннях. Використовують цибулю

і як зовнішній засіб. Кашку із свіжої цибулини використовують від грипу і при трихомонадному кольпіті (вкладають тампончики у ніздрі й піхву); для лікування мікозів, дерматитів від укусів комах, гніздової плішивості і дифузного випадання волосся, для прискорення росту волосся, видалення мозолів і бородавок (аплікації на ділянки ураження); у випадку ангін, нагноювальних захворювань бронхів і легень, гострих абсцесів легень (інгаляції). Соком свіжої цибулини лікують висівковидний лишай обличчя, інфекційні грибкові тріщини куточків рота (змащують 2—3 рази на день), виводять веснянки (протирають ділянки шкіри з веснянками). Спечену і доведену до м'якого стану цибулину прикладають до фурункулів, повторюючи процедуру 2 рази на день. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — алілчеп (Allilcepum) по 15—20 крапель 3 рази протягом кількох днів при атонії кишечника і проносах або по 20—ЗО крапель З рази на день протягом 3—4 тижнів при атеросклерозі; настій (2—3 подрібнені цибулини заливають двома склянками теплуватої води, настоюють 7—8 годин, проціджують) по чверті склянки 3 рази на день до їди; сік з медом (готують у співвідношенні 1:1) цо 1 чайній ложці З—4 рази на день; одну невелику цибулину з'їдати щовечора при гіпертрофії передміхурової залози; одну подрібнену цибулину настоюють 8 годин на 250 мл холодної кип'яченої води, проціджують і вживають зранку натщесерце при глистяній інвазії (так повторюють 3—4 дні підряд). ЗОВНІШНЬО — інгаляції: хворого накривають з головою складеною вдвоє простинею і підносять до обличчя тарілку з кашкою цибулі на 10 хвилин (курс лікування при гострих абсцесах легень —ЗО—40 днів, після місячної перерви його повторюють); при трихомонадному кольпіті потерту цибулю кладуть у клаптики марлі розміром 10x10 см, зав’язують і вкладають у піхву на 8—10—12 годин (обов'язково під наглядом лікаря!); при грипі потерту цибулю кладуть у клаптики марлі розміром 3x3 см, зав'язують і вкладають у ніздрі на 15 хвилин бранці, вдень і ввечері.
 
1197

ЦИКЛАМЕН ЄВРОПЕЙСЬКИЙ,

фіалка альпійська; дряква европейская Cyclamen vernum, синонім С. euiopaeum —

багаторічна трав'яниста, до 15 см заввишки рослина родини пер-воцвітих. На кінці короткого або видовженого кореневища має приплюснуто-кулясту бульбочку, вкриту пробкоподібним шаром. Листки прикореневі, здебільшого вічнозелені, прості, з серцевидною або круглою, при основі глибоковиїмчастою, цілокраєю або рідкозубчастою пластинкою на довгому черешку, 12—20 см завдовжки. Квітки правильні, двостатеві, великі, пазушні, одиничні, на квітконіжках, майже рівних листкам або в 1,5 раза довших за них; віночок карміново-червоний, з короткою, майже кулястою трубочкою і п'ятироздільним відвернутим відгином. Плід — коробочка. Цвіте з серпня до жовтня.

Поширення. Батьківщина цикламена європейського — гори Середньої Європи, Балканський півострів. На території УРСР (переважно на Правобережжі) культивується в умовах відкритого грунту як декоративна рослина, інколи дичавіє.

Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують свіжі бульби цикламена (Tubera Cyclaminis), які заготовляють восени і зберігають у льоху у вологому піску. Рослина нео-фіцинальна.

Хімічний склад. Бульби цикламена містять сапонін цикламін, який при гідролізі розщеплюється на аморфний сапогенін цикламіретин і цукор; леулозин, циклозу, декстрозу, пентозу та полісахарид цикламозин. Фармакологічні властивості і використання. Експериментами встановлено, що препарати цикламена виявляють протистоцидну активність, а за дією на серце схожі на препарати наперстянки. В гомеопатії цикламен використовують при розладах шлунково-кишкового тракту та при простудних захворюваннях. У народі цю рослину визнають як засіб, що допомагає при порушеннях менструацій і пов'язаних з ними нервових розладах, при невралгіях, порушеннях травлення, коліках внаслідок метеоризму та при ревматичних болях. Використовують рослину і як зовнішній засіб. Особливо ефективним вважається застосування цикламена при головних болях простудного характеру, фронтитах і гайморитах. Хворому, який сидить із закинутою назад головою, вводять піпеткою в ніздрі по

 

Наступна сторінка