1158 ТРОЯНДА ДАМАСЬКА роза дамасская Rosa damascena — кущова, 1,5—2 м заввишки, рослина родини розових. Стебла прямостоячі або трохи відхилені, розгалужені, густо вкриті однаковими міцними прямими сплющеними червонуватими шипами. Листки чергові, 12—15 см завдовжки, непарноперисті; листочки (їх 3—5, рідше 7) яйцевидно-ланцетовидні, зарубчасто-пилчасті, зверху блискучі, зісподу — опушені, тупуваті, до 4 см завдовжки. Квітки махрові, дуже запашні, у щитковидному або щитковидно-волотистому суцвітті; пелюстки ЧИС-ленні (до ЗО), широкообернено-яйцевидні, на верхівці з неглибокою виїмкою, до основи звужені в короткий нігтик, рожеві, або блідо-червоні. Чашолистки (їх 5) виразноперисті, після цвітіння відхилені донизу. Плід — гіпантій, овальний або грушовидний, червоний. Цвіте у червні. Поширення. В дикому стані троянда дамаська не зустрічається. Як ефіроолійну рослину її вирощують у Кримській, Запорізькій та Одеській областях. Багато форм використовують у декоративному садівництві по всій території України. Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують пелюстки троянди (Flores Rosae). Збирають їх за сухої погоди і як зійде роса. Робити це треба якомога швидше, оскільки пелюстки, зібрані в полуденні години, містять ефірної олії на 20—ЗО % менше, ніж зібрані зранку. Сушать сировину в затінку на вільному повітрі або в провітрюваному сухому приміщенні. Сухих пелюсток виходить 12—13 % . Готову сировину зберігають у добре і щільно закритих банках чи бляшанках. Свіжі пелюстки використовують як сировину для добування трояндової олії (Oleum Rosae). Хімічний склад. Пелюстки троянди містять ефірну олію (0,02-— 0,04 % ), дубильні, гіркі й смолисті речовини, барвник цианін та інші сполуки. Головними компонентами ефірної олії є гераніол (50— 60 %), цитронелол (до 22,6 % ), нерол, евгенол, фенілетиловий спирт, цитраль, ноніловий, коричний та інші альдегіди і стеаро-птен. Фармакологічні властивості і використання. Трояндова олія має спазмолітичні, протизапальні, протиалергічні, жовчогінні й жов-чотворні властивості, розширює судини, покращує роботу серця, діє заспокійливо, а при зовнішньому застосуванні виявляє антимікробну й знеболюючу дію. Болгарський препарат розанол (жела-

тинові капсули, що містять по 34,4 мг трояндової олії) показаний при жовчнокам'яній хворобі, дискінезіях жовчних шляхів після видалення жовчного міхура і при нирковокам'яній хворобі. Ефективним виявився препарат і при бронхіальній астмі. При тяжких ураженнях паренхіматозних органів, гострих запальних процесах у жовчовивідних і сечовивідних шляхах приймати розанол протипоказано. Як зовнішній засіб трояндову олію використовують для лікування гінгівітів (змащують ясна). Трояндова вода (Aqua Rosae), яку одержують при дистиляції трояндової олії, має виражені антисептичні властивості й застосовується при кон'юнктивітах, блефаритах, гінгівітах і геморагічних формах пародонтозу. Настій пелюсток заслуговує на увагу як засіб, що має послаблюючі, кровоспинні, протизапальні, протиалергічні, заспокійливі та глистогінні властивості. Всередину його вживають як ніжне послаблююче, придатне навіть для вагітних і тяжких хворих, при нервових захворюваннях, кровохарканні, полінозі (сінна гарячка) та ентеробіозі. В суміші з іншими лікарськими рослинами троянду дамаську застосовують при медикаментозних дерматитах (див. статтю Самосил білоповстистий). Зовнішньо настій пелюсток використовують у вигляді примочок і полоскань при запаленнях повік, гінгівітах тощо. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — розанол (Rosanol) приймають по 2—3 капсули 3 рази на день протягом 3—4 тижнів; настій пелюсток (2—3 столових ложки сировини на 400 мл окропу, настояти 1 годину, процідити) по півсклянки (дітям — по чверті склянки) 4 рази на день до їди. ЗОВНІШНЬО — обмивання, примочки і полоскання настоєм (готують, як у попередньому прописі); інгаляції з пелюсток (освіжають шкіру обличчя); на дно друшляка, вміщеного в посудину з киплячою водою, кладуть шар пелюсток троянди і тримають обличчя над парою 15 хвилин.

1159 ТУНГ КИТАЙСЬКИЙ, тунг Форда, олійне дерево; тунг китайский Aleurites iordii — листопадне, 8—10 м заввишки дерево родини молочаєвих. Листки чергові, довгочерешков^, трилопатеві або цілісні, широкояйцевид-ні, до ЗО см завширшки. Квітки правильні, одностатеві (рослина однодомна), до 3 см у діаметрі, в нещільних китицях,- віночок п’ятипелюстковий, білий з кремовим або рожевим відтінком. Плід — кістянкоподібний. Цвіте у березні — квітні, плоди достигають у жовтні — листопаді. Поширення. Тунг китайський дико росте в Центральному і Північному Китаї. В СРСР його культивують на Закавказзі. Сировина. Для медичних потреб використовують насіння, з якого добувають жирну швидковисиха-ючу олію. Хімічний склад. До складу олії тунга китайського входять елео-стеаринова (до 80 % ), стеаринова, пальмітинова і олеїнова кислоти, оксикислоти, гліцерин та інші сполуки. Фармакологічні властивості і використання. В медицині Китаю і країн Індокитаю олія тунга китайського застосовується як блювотний і проносний засіб, входить до складу мазей від наривів і опіків. Виготовлені з олії тунга високоякісні емалі і фарби, лаки використовують для покриття медичної апаратури (як стійкий антикорозійний засіб).