1062 СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА, інжир, фігове дерево; инжир (Ficus сагіса) — одно- або дводомна листопадна субтропічна, з молочним соком рослина родини шовковицевих. В дикому стані смоковниця являє собою кущ або невисоке деревце, в культурі — велике дерево (до 15 м заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Листки великі, чергові, довгочерешкові, серцевидні, 3—5-лопатеві за формою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квітки маленькі, непоказні, розміщені всередині м'ясистого порожнистого суцвіття-сиконія з вузьким отвором зверху. Розрізняють З типи квіток: чоловічі (тичинкові), жіночі короткостовпчикові, так звані галові, і жіночі довго-стовпчикові, що дають плоди. Довгостовпчикові квітки формуються в суцвіттях, які в процесі розвитку перетворюються на великі соковиті супліддя-фіги. Чоловічі й галові квітки формуються в суцвіттях, що мають менші розміри й завжди залишаються твердими (в них утворюється пилок і розвиваються оси бласто-фаги, дорослі жіночі особини яких запилюють довгостовпчикові квітки). У диких рослин смо-ковниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому самому дереві, у більшості культурних — на різних деревах. Існує багато сортів, у яких супліддя розвивається без запилення — партеногенетично. Плоди — горішки, що містяться всередині м’ясистого супліддя — фіги. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у липні — серпні.

Поширення. В дикому стані смоковниця росте в Середземномор'ї, Малій та Південній Азії (в СРСР зустрічається на Кавказі і в Середній Азії). В Криму смоковницю культивують як плодову рослину. Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують супліддя (Fructus Fici caricae), які збирають у період повної стиглості і вживають свіжими або сушать, і листя смоковниці (Folia Fici сагісае). Листя збирають без черешків у червні — липні й сушать у затінку, розстилаючи тонким шаром. Сухого листя виходить 20 % . Хімічний склад. Сушені супліддя смоковниці містять 50—70 % цукрів, 5 % пектину, 4—6 % білків, жири (1,3%), органічні кислоти (до 1 % ), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни Вц В2, В6, С, РР, пантотенову й фолієву кислоти, каротин, протеолітичний фермент фіцин та мінеральні речовини (калій, кальцій, магній, фосфор, залізо). У листках рослини є фурокумарини псорален і фергаптен, дубильні й смолисті речовини, органічні кислоти, рутин (0,1%), аскорбінова кислота (до 300 мг % ) та ефірна олія. Фармакологічні властивості і використання. Супліддя смоковниці виявляють легку послаблюючу дію й використовуються при хронічних запорах. Як дезинфікуючий і пом'якшувальний засіб супліддя застосовують при бронхіті, сильному кашлі й пневмонії; зовнішньо, у вигляді полоскань,— при ангіні й фарингіті. Як дієтичний продукт смоковницю рекомендують при тром-боемболічних захворюваннях і захворюваннях серцево-судинної

системи, при анемії, для поліпшення травлення, ослабленим хво,-робою людям та в геріатричній практиці. Вживання смоковниці протипоказане хворим на цукровий діабет, при гострих запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при сечокислому діатезі. Молочний сік рослини використовують у народній медицині від бородавок; в умовах експерименту він затримує ріст саркоми, згубно діє на гельмінтів. З листя смоковниці виготовляють препарат псоберан (Pso-beranum), який призначають прі вітиліго і гніздовій плішивості. У народній медицині настій листя дають усередину при кашлі, бронхіальній астмі, ентеритах і ентероколітах, при хворобах нирок. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій листя (2 столові ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; відвар сухих суплідь на воді (50 г сировини на 1 л окропу, варити ЗО хвилин) по півсклянки тричі на день до їди як послаблюючий засіб; відвар сухих суплідь на молоці (20 г сировини на 250 мл молока, варити 10 хвилин) п'ють гарячим при бронхіті. ЗОВНІШНЬО — відвар сухих суплідь на молоці (готують, як у попередньому прописі) для примочок до наривів і для полоскання горла при ангіні й фарингіті.