|
Хімічний склад. Листя скумпії містить галотанін (до 25 % ), елагову й
вільну галову кислоти, флавоноїди (кверцетин, фустин, фізетин,
мерицитрин), силіцієву кислоту, метиловий ефір галової кислоти,
галактозид, глікозидні сполуки та ефірну олію (0,1—0,2%). До складу
ефірної олії входять камфен, мірцен, лимонен, а-пінен, ліналоол,
1-тер-пінеол та флавон мірицетин. Фармакологічні властивості і
використання. Скумпія звичайна має в'яжучі, протизапальні й антисептичні
властивості. Використовують її переважно як зовнішній засіб: для
промивання гнійних ран, при зубному болі й запаленні ясен, вуграх,
інфекційних тріщинах куточків рота, відмороженнях, дисгідрозі,
гі-пергідрозі, гноячкових висипах, виразці гомілки, геморої та при білях
у жінок. Усередину скумпію прописують при діареї, дизентерії та як
протиотруту при отруєнні алкалоїдами й солями важких металів. |
1051 СКУСІВНЙК ГІРСЬКИЙ — багаторічна трав'яниста залози-сто-пухната рослина родини айстрових (складноцвітих). Те саме, що й арніка гірська. 1052 СЛИВА ДОМАШНЯ, слива звичайна; слива обыкновенная Prunus domestica — дерево родини розових, заввишки 6—12 м. Гілки неколючі, голі, з гладенькою корою. Листки чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцевидні, темно-зелені, товсті, зісподу опушені, заруб-часто-пилчасті. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, одиничні* або в пучках по 2—5; пелюстки білі або зеленувато-білі. Плоди — м'ясисті кістянки овальної, округлої чи яйцевидної форми, з чітко виявленою поздовжньою черевцевою борозенкою, різного (від зеленого й жовтого до червоного і синювато-чорного з восковим нальотом) забарвлення; кісточки сплюснуті, з гострими кінцями. Цвіте у квітні—травні. Поширення. Батьківщина сливи домашньої — Мала Азія, Кавказ і Північний Іран. На Україні її вирощують в усіх плодових зонах, але найпоширеніша вона у Вінницькій, Хмельницькій, Харківській, Донецькій, Закарпатській та Чернівецькій областях. |
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують плоди (Fructus
Pruni domesti-сае) і кору (Cortex Pruni do-mesticae) рослини. Плоди
використовують свіжими або переробляють на чорнослив (сушені плоди),
маринади, компоти, варення, повидло, мармелад, джеми, цукати тощо. Для
переробки на чорнослив збирають плоди, які повністю достигли. Спочатку
їх бланшують (витримують 1—2 хвилини в окропі), а потім сушать,
розстеливши на сонці. Найстигліші й най-соковитіші плоди бланшують
окремо у 0,5—1,0%-ному розчині питної соди протягом 20—ЗО секунд, щоб
уникнути розтріскування. Штучно сушать плоди при температурі 50—55°,
доводячи її в кінці сушіння до 75— 85°. Сушених плодів виходить 22 % . Зберігають їх у мішках з нещільної тканини. Кору рослини використовують свіжою. Хімічний склад. Свіжі сливи містять 6—17% цукрів, до 1,6% органічних кислот (яблучна, лимонна, щавлева, янтарна, хінна), дифенілізатин, пектинові речовини, флавоноли (кверцетин, ізокверцитрин), антоціани й лей-коантоціани, каротин (0,1—2,7 мг%), вітамін Е (0,63 мг%), аскорбінову кислоту, вітаміни групи В та сполуки калію (214 мг % ), заліза, йоду, міді й цинку. Ядро кісточок містить до 42 % жирної олії, що за своїми властивостями не поступається перед олією з мигдалю (див. статтю Мигдаль звичайний). Фармакологічні властивості і використання. Свіжі й сушені сливи, виготовлені з них компоти і сік з м'якушем виявляють ніжну послаблюючу дію й рекомендуються при запорах і атонії кишечника, особливо у дітей і в людей похилого віку, і для очищення кишечника при за пальних його станах. При ожирінні й цукровому діабеті вживати сливи в зазначених випадках слід після спеціальної обробки, яка дає змогу позбавити їх цукру і кислот. Сливи позитивно впливають на печінку при неінфекційних гепатитах, поліпшують стан хворих на атеросклероз (сприяють виведенню з організму холесте рину) і гіпертонію, прискорю ють видалення з організму надлишків води і кухонної солі. Як і інші плоди, що містять пектини, сливи сприяють виведенню з організму радіоактивних речовин. М'якуш слив іде на виготовлення комбінованого препарату кафіолу (Са-fiolum), який застосовують як |
