Фармакологічні властивості і використання. Плющ звичайний має протизапальні й ранозагоювальні властивості, підсилює секрецію бронхіальних залоз, підвищує діурез, розширює (малі дози) або звужує (великі дози) судини, виявляє загальнозміцнюючу й тонізуючу дію. Найдоцільніша форма застосування плюща — холодний настій. Його дають пити при хронічному бронхіті, при захворюваннях печінки і жовчного міхура, при подагрі й ревматизмі, після тривалих виснажливих хвороб або тяжких операцій та при надмірних місячних. Зовнішньо настій використовують для припарок при виведенні мозолів і бр-родавок, лікуванні ран і опіків. При білях у жінок настоєм промивають піхву і зовнішні статеві органи. Для стимулювання росту волосся ватним тампоном, попередньо насиченим настоєм плюща, змочують волосся і шкіру голови 1 раз на день (увечері) протягом 15—20 днів. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — холодний настій (половина чайної ложки сировини на 200 мл холодної кип'яченої води, настоюють 8 годин) по чверті склянки 4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — припарки, обмивання, зрошування настоєм із листя (1 столова ложка сировини на 500 мл окропу, варити 10 хвилин); припарки з розтертого листя на мозолі та бородавки. Рослина містить сильнодіючі речовини й потребує обережності при її застосуванні. При передозуванні можливе отруєння!

911 ПОВИТИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКА, перстенець, сплітачка, хмелинка; повилика европейская Cuscuta еигораеа — однорічна безхлорофільна паразитна рослина родини повитице-вих. Стебло нитковидне (до 1 мм завтовшки), витке, розгалужене, зеленаво-жовте до червонаво-жовтого, без листя і коріння (прикріплюється до інших рослин, з яких тягне поживні речовини, присосками — гаусторіями). Квітки дрібні, майже сидячі, правильні, двостатеві, п'ятичленні, зібрані в щільні головчасті суцвіття; віночок — з лійковидною трубочкою, рожевий або блідо-рожевий, лопаті його тупі, трохи коротші за трубочку. Плід — коробочка. Цвіте у червні — серпні. Поширення. Повитиця європейська росте по всій території України. Паразитує на багатьох культурних і дикорослих трав'янистих рослинах — на кропиві, хмелі, коноплях, конюшині, люцерні, виці, лаванді тощо, іноді — на кущах і молодих деревах. Сировина. Для виготовлення ліків використовують сушену траву повитиці (Herba Cuscutae euro-раеае). Заготовляють під час цвітіння рослини. Сухої трави виходить 14—15% . Рослина неофіци-нальна. Хімічний склад. Трава повитиці містить глікозид кускутин, дубильні речовини (до 6%), фітостерин, флавони, флобафени, лей-коантоціани, вуглеводи та інші речовини. Фармакологічні властивості і використання. Відвар трави повитиці вживають як пургативний, діуретичний, болетамувальний та як такий, що збуджує виділення шлункового соку, засіб. Як в'яжучий засіб його призначають при колітах. П'ють відвар і при деяких жіночих хворобах, зокрема при мізерних менструаціях. У тібетській медицині рослина відома своїми кровоспинними властивостями. Зовнішньо, у вигляді ванн, повитицю використовують при шкірних захворюваннях. У гомеопатії препарати повитиці дають пити при висипах на шкірі, грипі, жіночих хворобах та в інших випадках. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар (5 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день; настій (5—10 г сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2—3 рази на день при мізерних менструаціях. ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г трави заливають 2 л окропу, підігрівають 20—25 хвилин, охолоджують, проціджують, віджимають і додають до ванни). Притаманні повитиці токсичні властивості змушують бути обережними при внутрішньому застосуванні її.

912 ПОВІЙКА багаторічна трав'яниста витка рослина родини березкових. Те саме, що й березка польова. 913 ПОДОРОЖНИК БЛОШИНИЙ подорожник блошный Plantago psyllium — однорічна трав'яниста коротко-волосиста рослина родини подорожникових. Стебло прямостояче, гіллясте, 10—40 см заввишки, з залозистим опушенням у верхній частині. Листки супротивні, лінійні, цілокраї або у верхній частині розставленозуб-часті, з загостреною верхівкою. Квітки дрібні, двостатеві, в щільних яйцевидних або кулястих суцвіттях-головках, що сидять на довгих квітконосах у пазухах листків; віночок трубчастий, ро-жевувато-буруватий, плівчастий, волосистий, з чотирироздільним відгином. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні. Насіння дозріває у серпні — вересні. Поширення. Подорожник блошиний у дикому стані росте на сухих схилах на Закавказзі. На Україні (в Сумській та Полтавській областях) подорожник блошиний культивують як лікарську рослину. Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують насіння (Semen Psyllii) і свіжу траву (Herba Plantaginis psyllii re-cens) подорожника. Траву заготовляють на початку цвітіння рослини. Зібрану сировину негайно відправляють на завод для переробки на сік. Для одержання насіння траву подорожника скошують (найкраще у фазі повної стиглості насіння в нижніх суцвіттях), досушують під укриттям на вільному повітрі і обмолочують. Зберігати насіння треба в сухому місці у щільно закритих банках чи бляшанках. Хімічний склад. Насіння подорожника містить значну кількість слизу, жирну олію, білки, мінеральні солі та іридоїдний глікозид аукубін. У траві подорожника є слиз, аукубін, флавоноїди та інші речовини. Фармакологічні властивості і використання. Насіння подорожника блошиного (ціле або потовчене) вживають як проносний засіб при хронічних запорах. Проносний ефект зумовлюється слизистими речовинами: при зіткненні з вологою, особливо в лужному середовищі кишечника, відбувається значне набухання насіння і як наслідок збільшується об'єм кишкового вмісту, що зумовлює посилену перистальтику внаслідок механічного подразнення слизової оболонки кишечника. Крім того, наявність у насінні великої кількості слизу зумов-