жені; віночок бруднувато-рожевий, зрідка білий, волосистий, з трубочкою, не довшою за чашечку, двогубий; верхня губа довгаста, трохи шоломовидна, дволопатева, виїмчаста, нижня — трилопатева, з великою, обернено-сер-цевидною лопаттю. Чашечка з 10 жилками, 7—10 мм завдовжки; зубці її ланцетні, 2—4 мм завдовжки, відтягнуто-загострені, відстовбурчені, з жорстким вістрям, у 2—2,5 рази коротші за трубочку. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часточок. Цвіте у червні — серпні. Поширення. М'яточник чорний росте майже по всій території України на засмічених місцях, біля доріг, по ярах, на схилах. Сировина. Для лікарських потреб використовують траву м'яточника (Herba Ballotae), яку заготовляють під час цвітіння рослини. Сушать сировину під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Рослина неофі-цинальна. Хімічний склад. Трава м'яточника містить ефірну олію, гіркі й дубильні речовини, пектини та яблучну кислоту. Фармакологічні властивості і використання. Показання до призначення м'яточника чорного збігаються з показаннями для шандри звичайної або меліси лікарської, але з фармацевтичною метою змішувати або заміняти одну рослину іншою не можна. Найчастіше м'яточник використовують як седативний, спазмолітичний і тонізуючий засіб. Настій трави або порошок вживають при станах надмірного нервового збудження, іпохондрії, безсонні, зумовленому нервовим напруженням та нав'язливими думками, при спазмах шлунка і шлункового тракту, болісних менструаціях, вазомоторних розладах. Зовнішньо, як болетамувальний засіб, траву м'яточника використовують для ванн при ломоті в суглобах і м'язах, для припарок при ревматизмі, ішіасі тощо. Лікарські формн і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (10 г сировини настоюють 20 хвилин на склянці окропу) по три чверті склянки 2— 4 рази на день; порошок з трави приймають по 1 г з водою 2—4 рази на день. ЗОВНІШНЬО — розпарену траву загортають у марлю і прикладають до хворих місць; відвар трави (100 г сировини на 2 л окропу, варити 5—10 хвилин) для лікувальної загальної ванни (температура води 36—39 °, тривалість процедури 15—20 хвилин, приймати 2— З рази на тиждень до настання терапевтичного ефекту).

760 НАГІДКИ ЛІКАРСЬКІ, крокіс, календула; ноготки лекарственные Calendula officinalis — однорічна трав'яниста з сильним своєрідним запахом рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло округле, прямостояче, розгалужене, ЗО—60 см заввишки. Листки чергові, нижні ви-довженооберненояйцевидні, черешкові; верхні — ланцетовидні, сидячі. Квітки золотаво-жовті або оранжеві, зібрані у верхівкові кошики; крайові квітки язичкові, маточкові, розміщені в 2—3 ряди, плідні; серединні — трубчасті, двостатеві, безплідні. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — жовтні. Поширення. Нагідки лікарські походять з Центральної і Південної Європи. По всій території України їх розводять у садах і на городах як декоративну рослину, часом вони дичавіють. Для лікарських потреб вирощують у спеціалізованих радгоспах. Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують квіткові кошики нагідок (Flores Са-lendulae), зібрані, коли вони вже повністю розкрилися. Після попереднього пров'ялювання на сонці сировину сушать у затінку на вільному повітрі або у провітрюваному приміщенні, розстилаючи тонким шаром і час від часу перемішуючи. Штучне сушіння проводять при температурі 40—45 °. Сухих кошиків виходить 14—

15 % . Сировина відпускається аптеками. Строк придатності — 1 рік. Хімічний склад. Квітки нагідок містять близько 3 % каротиноїдів (каротин, лікопін, віолаксан-тин, цитраксантин, рубіксантин, флавохром), флавоноїди (нарци-син, рамнетин, ізорамнетин-3-три-глюкозид, ізокверцитрин та інші), ефірну олію (близько 0,02 % ), сапоніни, гірку речовину кален-ден, смолисті (до 3,44 % ) і дубильні речовини, слиз (до 2,5%), інулін, органічні кислоти (яблучну, саліцилову, пентадецилову), фітостерини, ферменти, вітамін С, алкалоїди та тритерпендіоли (ар-нідіол, фараціол). Фармакологічні властивості і використання. Нагідки лікарські мають протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні, гіпотензивні, кардіотонічні й седативні властивості, підвищують метаболічну функцію печінки (підвищується секреторна і видільна функції, зменшується концентрація білірубіну і холестерину в жовчі). Широка терапевтична активність нагідок пояснюється наявністю в них значної кількості каротиноїдів, флавоноїдів і саліцилової кислоти, вітамінів та інших сполук. Особливо широко використовують нагідки для місцевого лікування. При тріщинах шкіри й герпесі у стадії висипання пухирців і утворення виразок використовують 10 % -ний настій квіткових кошиків на рослинній