753 МУШМУЛА ЗВИЧАЙНА мушмула обыкновенная Mespilus дегтапіса — колючий кущ або невисоке (1,5— 5 м заввишки) дерево родини розових. Гілки червонаво-бурі, в молодому стані опушені, пізніше — голі. Листки чергові, короткоче-решкові, прості, суцільні, видов-женоланцетні або видовженоеліп-тичні, до 12 см завдовжки і 4 см завширшки, цілокраї або дрібнозубчасті (на кінцях зубчиків є червонаві залозки), в молодому віці з обох боків опушені, згодом — зверху темно-зелені, розсіяново-лосисті або зовсім голі, зісподу — ясно-зелені, білуватопухнасті. Квітки правильні, двостатеві, 5-пе-люсткові, 3—5 см у діаметрі, одиничні на кінцях вкорочених паго НІВ; пелюстки ОберНЄНОЯЙЦЄВИДНІ, білі. Плід — несправжня при-плюснуто-куляста бурувата кістянка з (4) 5 кісточками, зовсім зануреними у м'якуш. Цвіте у травні. Поширення. Мушмула звичайна росте в Криму у світлих мішаних і хвойних лісах. У південних районах республіки її вирощують як декоративну і плодову рослину.

Сировина. З лікувальною метою використовують плоди і листя рослини. Листя заготовляють з травня по серпень, плоди — восени (у стадії повної стиглості). Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Плоди і листя рослини містять значну кількість дубильних речовин. У плодах, крім того, є цукри (до 17 % ), 0,2— 0,9 % органічних кислот (в основному яблучна), до 16 мг% вітаміну С. Фармакологічні властивості і використання. Відвари і настої плодів та листя мушмули або плоди в натуральному вигляді користуються репутацією ефективного в'яжучого засобу. Всередину їх дають при звичайних і кривавих проносах, для збудження апетиту; зовнішньо як протизапальний засіб використовують для полоскання горла при ангіні. Плоди мушмули їстівні. Споживають їх після влежування або після перших осінніх приморозків — тоді вони гублять терпкий смак. Про запас плоди консервують у цукровому сиропі. Лікувальні властивості в таких плодів не втрачаються. Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — настій листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) для полоскання.

754 М'ЯТА БЛОШИНА мята блошная Mentha pulegium — багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, розгалужене, вгорі коротковолосисте, 15—50 см заввишки. Листки супротивні, черешкові, овальні або яйцевидні, зубчасті, при основі клиновидні, притиснутоопушені. Квітки дрібні, в густих, майже кулястих кільцях; чашечка двогуба, з війчастими з країв зубцями, віночок майже правильний, з 4-лопатевим відгином, рожево-ліловий з білуватою трубочкою, зовні розсіяноволоси-стий. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у липні — серпні. Поширення. М'ята блошина росте спорадично в західних областях України і на півдні Кримської області по берегах водойм, на заплавних луках. Заготівля і зберігання. Для виготовлення л^ків використовують траву м'яти блошиної (Herba Меп-thae pulegii), яку заготовляють під час цвітіння рослини, зрізуючи в першій половині дня об-листнені частини стебел. Зібрану траву сушать під укриттям на вільному повітрі або в провітрюваному приміщенні. Сухої трави виходить 25 % . Готову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках. Строк придатності — 1 рік. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Сушена трава м’яти блошйної містить ефірну олію (1—2 % ), дубильні речовини, сапонін і флаваноновий глікозид гесперидин. Головними складовими частинами ефірної олії є пулегон (75—90 %), азулен, лимонен, дипентен і ментон. Ментолу в ефірній олії м'яти блошиної немає. Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині м'ята блошина має аналогічне з м'ятою перцевою застосування. Рослина відома, своїми спазмолітичними, болетамувальними, протизапальними, жовчогінними і дезинфікуючими властивостями, здатністю рефлекторно розширювати вінцеві судини, збуджувати секрецію залоз шлунково-кишко-вого тракту й підвищувати апетит. Настій трави п'ють при шлунко-во-кишкових розладах, при болях і спазмах у шлунку й кишечнику, при метеоризмі, проносах, нудоті та блюванні, при жовчнокам’яній хворобі й жовтяниці, для стимулювання серцевої діяльності й заспокоєння головних болів та від безсоння. Зовнішньо настій трави застосовують при сверблячці шкіри (обмивання), запаленні ясен (полоскання) та нервовому збудженні (ванни).