людям, професія яких пов'язана з напругою зору, при інфаркті міокарда, як допоміжний лікувальний засіб при кон'юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії (куряча сліпота) і стомленні сітківки. Як легкий проносний засіб морква використовується при хронічних запорах і геморої, як сечогінний — при хворобах нирок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) пояснюється застосування моркви при зниженій функції щитовидної залози. Заслуговують на увагу й повідомлення про ефективне застосування моркви при захворюваннях, пов'язаних з порушенням мінерального обміну (хронічні обмінні поліартрити, остеохондроз,

жовчнокам'яна і нирковокам'яна хвороби). Морквяний сік з медом використовують у народній медицині при простуді, розладах травлення, статевому безсиллі (по столовій ложці кілька разів на день). У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, про-гизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та як засіб, що підвищує стійкість організму до простудних і шкірних захворювань, сприяє ростові й розвиткові дитини. При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечника вживати моркву всередину протипоказано. Зовнішньо як болетамувальний, протизапальний і антисептичний засіб терту моркву застосовують для гоєння ран, опіків, відморожень, золотушних і цинготних виразок та при панариції. Свіжим соком полощуть рот при стоматитах, змащують ротову порожнину у дітей при пліснявці. В дерматології терту сиру моркву застосовують місцево для лікування сонячного дерматиту, а в косметиці — для накладання масок при сухості шкіри обличчя. Коренеплоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у вигляді примочок, компресів, емульсій при лікуванні хронічних захворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок носа і глотки. Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні, солерозчинні, вітрогінні та протиглистяні властивості. Сушене листя моркви заварюють як чай і п'ють при геморої. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (1 столова ложка сировини на І00 мл окропу, настояти у термосі протягом ночі) по півсклянки 5—6 раз на день до їди при нирковокам'яній хворобі й метеоризмі (пити гарячим!); свіжий сік по 1 столовій ложці 4—5 раз на день, додаючи безпосередньо перед вживанням мед або цукор на смак (дітям дають по 1 столовій ложці 2 рази на день зранку і ввечері натщесерце як глистогінний засіб і при проносі). ЗОВНІШНЬО — дві стерті морквини змішують з одним попередньо збитим білком і чайною ложкою прованської олії або молока і невеликою кількістю крохмалю, наносять одержану суміш на обличчя і через ЗО хвилин змивають теплою водою. 744 МОРСЬКА КАПУСТА багаторічна морська бура водорість родини ламінарієвих. Те саме, що й ламінарія цукриста.

745 МОХ БІЛИЙ рід багаторічних трав’янистих рослин родини сфагнових. Те саме, що й сфагн. 746 «МОХ» ДУБОВИЙ лентец крупитчатый Evernia prunastri — багаторічний кущистий лишайник родини уснеєвих. Слань лишайника прямостояча або звисла, м'яка, 10—20 см завдовжки. Лопаті слані вилчасторозгалужені, досить широкі, морщинисті, склад-частохвилясті чи бородавчасті, зверху жовтуваті або сіро-зелені, зісподу — бліді, місцями світло-рожеві, з загорнутими донизу краями. Органи вегетативного розмноження (соредії) розміщені на загорнутих краях лопатей, мають вигляд дрібних білих цяток. Плодові тіла (апотеції) 2—10 мм у діаметрі, коричневі або червоно-коричневі, матові, розміщені розріджено на верхній частині слані або на закінченнях лопатей. Поширення. «Мох» дубовий як епіфіт росте в лісових і на півночі лісостепових районів України в старих тінистих лісах на стовбурах і товстих гілках різних дерев (дуб, клен, липа, ясен тощо). Заготівля і зберігання. Для медичних потреб використовують слань лишайника (Lichen quercus). Заготовляють слань увесь рік, але найкраще влітку, коли є змога швидко і якісно сушити зібрану сировину. Слань знімають з гілок руками або зшкрібають ножем, очищають від сторонніх домішок, розстилають тонким (5—7 см завтовшки) шаром на папері або тканині й сушать проти сонця або в теплому приміщенні, періодично помішуючи. Можна сушити в сушарках при температурі, не вищій за 60°. Сухої сировини виходить Уб—77 % • Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад. Слань лишайника містить евернієву кислоту та її ефіри, уснінову кислоту, смоли, віск, жири та слизисті речовини. Фармакологічні властивості і використання. «Мох» дубовий має пом’якшувальні, антимікробні, протизапальні й легкі проносні властивості, збуджує апетит. Настій слані «моху» дубового п'ють при кашлі, астмі, хронічному запорі, в разі відсутності апетиту. «Мох» дубовий широко використовують у парфюмерному виробництві. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, варити 5 хвилин, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди.