років, а пластинка змінюється щороку. Восени, після завершення виходу спор, пластинчаста частина слані повністю руйнується. Одночасно або трохи пізніше в інтеркалярній зоні росту, яка займає основу пластинки і верхівку стеблоподібного утворення, з'являється нова пластинка, ріст якої продовжується до кінця весни. Поширення. Ареал ламінарії займає всю прибережну зону західної половини акваторії Північного Льодовитого океану. Росте в субліторалі на глибині до 20 м. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують пластинчасту частину слані ламінарії. Заготовляють сировину в червні — серпні. Виловлюють водорості довгими граблями з човна. Відірвані від дна і викинуті на берег під час шторму слані рослини також придатні до використання. Сушать сировину на сонці на сітках або вішалах, оберігаючи від дощу і роси. Штучне сушіння проводять при температурі 55—60°. Сухої сировини виходить 10—12 % . Строк придатності — 3 роки. Порошок із слані ламінарії відпускається аптеками. Хімічний склад. У сухій масі ламінарії є солі альгінової кислоти (до 25%), ламінарин (до 20%), маніт (до 30%), 1-фруктоза (до 4 % ), клітковина (5—6 % ), білкові речовини (близько 9 % ), вітаміни (А, В,, В2, В,2І С і D), макро- і мікроелементи (йод — 2,7—3 % , бром — 0,02—0,9 % , калій, натрій, кальцій, марганець, мідь, кобальт, бор і миш'як). Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична активність ламінарії зумовлена високим вмістом у ній йоду. Її використовують для лікування гіпертиреозу, легких форм базедової хвороби, для профілактики ендемічного зобу й атеросклерозу. Поряд з цим ламінарія ефективна при хронічних атонічних запорах, хронічних і гострих ентероколітах і проктитах. Послаблююча дія ламінарії зумовлена здатністю полісахаридів набухати. Збільшуючи свій об'єм, вони подразнюють рецептори слизової оболонки кишечника і сприяють його спорожненню. Ламінарія цукриста протипоказана при нефриті, геморагічних діатезах, туберкульозі легень, схильності до кровотечі, під час вагітності та в інших випадках, коли не можна вживати йод. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — порошок ламінарії (Pulvis Laminariae) приймають по 0,5— 1 чайній ложці на ніч, запиваючи водою (як проносний засіб — один раз, при дисфункції щитовидної залози — протягом 15—ЗО днів).

607 ЛАСКАВЕЦЬ ЗОЛОТИСТИЙ, вовчий зуб; володушка золотистая Виріеиіит аигеит — багаторічна трав'яниста гола сизувата рослина родини селерових (зонтичних). Стебло пряме, розлоге, ЗО—150 см заввишки. Листки чергові, цілісні, цілокраї: прикореневі й нижні стеблові — видов-женозворотнояйцевидні, при основі звужені в черешок; серединні й верхні стеблові — довгі, сидячі, при основі серцевидні або стеблообгортні. Квітки двостатеві, 5-пелюсткові, у складних 10—20-променевих зонтиках, біля основи яких є обгортка з 3—5 великих, яйцевидних, здебільшого жовтих, нерівних листочків, а біля основи зонтичків — чашовидна, з еліптичних або майже округлих листочків обгорточка; пелюстки золотаво-жовті, з загнутою всередину і відтягнутою у вигляді язичка верхівкою, на спинці — з сосочками. Плід — двосім' янка. Цвіте у червні — липні. Поширення. Ласкавець золотистий росте в Карпатах на гірських луках, серед чагарників, у лісах. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують траву, зібрану в період цвітіння рослини. Сушать сировину під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією, розстеляючи її тонким шаром. Штучне сушіння проводять при температурі 50—70°. Строк придатності — 5 років. Рослина неофіціальна. Хімічний склад. Трава рослини мі-

стить флавоноїди (рутин, кверцетин, ізокверцитрин, ізорамнетин, рутинозид), сапоніни, алкалоїди, дубильні речовини, ефірну олію та аскорбінову кислоту. Фармакологічні властивості і використання. Препарати ласкавця золотистого активізують виділення жовчі, посилюють секрецію шлункового і панкреатичного соку. У виділеній жовчі збільшується вміст пігментних речовин, кислот і холестерину. В цілому дія трави ласкавця золотистого схожа на дію цмину піскового. У народній медицині рослина користується репутацією ефективного засобу при захворюваннях печінки і жовчного міхура, шлунково-кишкового тракту і підшлункової залози. Основними ж показаннями до призначення є холецистит, ангіохоліт і гепатит. Місцеве застосування ласкавця показане при ураженні шкіри гнояками і при сверблячці. Застосовують ласкавець у вигляді настою, причому перевагу віддають настоям із свіжозірваної рослини. Не рекомендується призначати препарати ласкавця всередину при жовчнокам'яній хворобі, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки та при гіперацидному гастриті. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій свіжозірваної або сухої трави (3 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 4 години, проціджують) по півсклянки З рази на день до їди протягом 20— 25 днів. ЗОВНІШНЬО — настій трави (готують, як у попередньому прописі) для обмивання шкіри.