601 ЛАВАТЕРА ТЮРІНГСЬКА, хатьма тюрінгська; хатьма тюрингская (Lavatera thuringiaca) — багаторічна трав'яниста сіроповстиста рослина родини мальвових. Стебло пряме, просте або у верхній частині розгалужене, 50— 200 см заввишки. Листки довго-черешкові, чергові; нижні — ку-тасто-п'ятилопатеві, верхні — 3— 7-лопатеві. Квітки великі, 5-пе-люсткові, в китицевидноволотево-му суцвітті; пелюстки яскраво-рожеві, оберненотрикутні, на третину вирізані. Плід — з численних, розміщених кільцем, плодиків — сім'янок. Цвіте у червні — вересні. Поширення. Леватера тюрінгська росте по всій території України

на схилах і горбах, у лісах, на відкритих місцях і по чагарниках, та як бур'ян — у садах і городах. Сировина. Для виготовлення ліків використовують листя, зібране в період цвітіння рослини, і коріння, яке заготовляють восени. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад потребує вивчення. Відомо лише, що корені містять значну кількість слизистих речовин, а листя — аскорбінову кислоту (до 205,9 мг % ). Фармакологічні властивості і використання. За фармакологічними властивостями лаватера тюрінгська близька до алтеї лікарської. Вона має обволікаючу і протизапальну властивість. У народній медицині відвар коріння приймають всередину при простуді, кашлі, охриплості голосу, проносах та інших шлунково-киш-кових захворюваннях. Холодний настій коріння лаватери використовують у медичній косметиці як протизапальний засіб при себорейному дерматиті обличчя й запалених вуграх. При ревматичних і невралгічних болях натираються маззю з сухого листя рослини. Свіже подрібнене листя прикладають до фурункулів, виразок, лишаїв, гнійничкових уражень шкіри. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (8 г сировини на склянку окропу) по столовій (дітям — по чайній) ложці через кожні 3—4 години. ЗОВНІШНЬО — настій коріння (6 г сировини на склянку холодної кип’яченої води, настоюють ніч) для примочок; мазь (2 столові ложки розтертого на порошок листя змішують з рівною кількістю свіжого вершкового масла або вазеліну) для натирання; порошок коріння розводять теплою водою так, щоб він набув вигляду рідкої сметани, проціджують і використовують для промивання слизових оболонок носа, рота, статевих органів.

602 ЛАВР БЛАГОРОДНИЙ лавр благородный Lauius nobilis — невисоке (8—10 м заввишки) вічнозелене дводомне дерево або кущ родини лаврових. Має густу пірамідальну крону, кора бура, гладенька. Листки чергові прості, короткочерешкові, шкірясті, ланцетні, цілокраї, загострені. Квітки одностатеві, дрібні, білі, в 4—6-квіткових зонтиковидних суцвіттях, розміщених по 1—3 в пазухах листків; оцвітина чотирилиста. Плід — синьо-чорна, однонасінна кістянка. Цвіте у квітні. Плоди достигають у жовтні — листопаді. Поширення. Лавр благородний розводять у Південному Криму як ефіроолійну, пряну і декоративну рослину. Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують листя (Folia Lauri) і зрілі плоди (Fructus Lauri). Листя збирають у зимовий період (з середини листопада до середини лютого), зрізуючи ножами або секаторами тоненькі облистнені гілочки, і сушать під укриттям на вільному повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях. Зберігати лавровий лист треба в щільно закритих банках, бо його запах нерідко спричинює головний біль. Плоди збирають у жовтні — листопаді, пров'ялюють на сонці й сушать при температурі, не вищій за 40°. Плоди лавра входили в першу Державну фармакопею СРСР.