45 АНІС ЗВИЧАЙНИЙ, ганус; анис обыкновенный Anisum vulgaie — однорічна трав'яниста опушена рослина родини селерових (зонтичних). Стебло борозенчасте, вгорі розгалужене, 25—60 см заввишки. Листки троякі: нижні — довгочерешкові, цілісні, округло-нирковидні, глибокопил-часті; серединні — прості, перисті, верхні — тричіперисторозсіче-ні. Квітки 5-пелюсткові, дрібні, білі, в складних зонтиках. Плід — двосім' янка. Цвіте у червні, липні. Поширення. Походить з Малої Азії. На Україні, переважно в лісостеповій зоні, вирощують як ефіроолійну рослину. Заготівля і зберігання. Використовують плоди (Fructus Anisi). Коли дозріє половина плодів, рослини скошують, досушують у снопах або валках, обмолочують і очищають від домішок. Зберігають у сухому прохолодному приміщенні. Строк придатності — до 3 років. Плоди відпускаються аптеками. Хімічннй склад. Плоди А. з. містять жирну олію, білкові речовини, фурокумарини і близько 6 % ефірної олії, до складу якої входить анетол (80—90 % ), метилхавікол <10 % ), анісовий альдегід, анісовий кетон і анісова кислота. Фармакологічні властивості і використання. Препарати А. з. мають відхаркувальні, протизапальні, антиспастичні, сечогінні та бактерицидні властивості. Вони проявляють терапевтичний ефект при запальних захворюваннях органів дихання (ларингіти, трахеїти, бронхіти, бронхопневмонії), при бронхіальній астмі, брон-хоектатичній хворобі, коклюші у дітей, гангрені легень, хворобах травного тракту (ентерит, ентероколіт, метеоризм). В акушерстві й гінекології препарати А. з. призначають при болісних менструаціях, для стимулювання пологової діяльності та секреції молока у матерів-годувальниць. Плоди А. з. входять до складу грудного еліксиру (Elexir pectorale), грудного чаю і шлункового чаю. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (1—2 чайні ложки на 200 мл окропу) по чверті склянки 3—4 рази на день

за ЗО хв до їди; настойку плодів (20 г на 100 мл 40 % -ного спирту або горілки) по 20—ЗО крапель 2—3 рази на день; анісову олію (Oleum Anisi) по 1—5 крапель на грудочку цукру 2— 3 рази на день як відхаркувальний засіб при катарах верхніх дихальних шляхів та бронхоектазах; краплі нашатирно-анісові (Liquor ammonii anisatus) по 5—10 крапель на грудочку цукру (дітям по 1 краплі на кожен рік життя) 3—4 рази на день як відхаркувальний засіб; настойку опійно-бензойну (Tinctura Оріі benzoi-са) по 20—40 крапель (для дітей по 1 краплі на кожен рік життя) на. прийом при кашлі та як відхаркувальний засіб. ЗОВНІШНЬО — мазь (взяті порівну порошок насіння А. з. порошок коріння чемериці білої змішують зі свинячим смальцем у співвідношенні 1:2) як засіб проти гнид і вошей (використовувати мазь треба з великою обережністю, бо біла чемериця — дуже отруйна рослина).

46 АПЕЛЬСИН апельсин Citrus sinensis — вічнозелене дерево роду цитрус родини рутових. Листки шкірясті, цілісні, зчленовані з черешками. Квітки правильні, білі, одиничні або в малоквіткових щитках. Плід — померанець, кулястий або овальний, від ясно-жовтого до майже червоного забарвлення, соковитий. Поширення. Походить з Південно-Східної Азії. В СРСР вирощують на чорноморському узбережжі Кавказу як плодову рослину. Сировина. Як лікувальний і профілактичний засіб використовують свіжі плоди і сік із них. Хімічний склад. Плоди містять цукри (6—8%), лимонну кислоту (1—2%), каротин, аскорбінову кислоту (65 мг%), тіамін, рибофлавін, біофлавоноїди, пектинові речовини та сполуки кальцію, фосфору і калію. Використання. Апельсин — полівітамінний засіб. Вживають при гіпо- та авітамінозах, подагрі, гіпертонії, атеросклерозі, при захворюваннях печінки. Апельсиновий сік збуджує апетит, добре тамує спрагу при підвищеній температурі тіла, поліпшує травлення. Особливо корисно вживати його при гіпосекреторних гастритах, слабому жовчовиділенні, схильності до спастичних запорів. ПРОТИПОКАЗАНО вживати сік при виразковій хворобі шлунка і при гастриті з підвищеною кислотністю шлункового соку. Шкірку плодів у народній медицині використовували як жаротамувальний і кровоспинний засіб, при маткових кровотечах і надмірних менструаціях.