32 АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА проскурняк, гордовля, папур-ник, слизник; алтей лекарственный Althaea officinalis — багаторічна повстистоопушена, з міцним розгалуженим кореневищем і м'ясистими довгими коренями рослина родини мальвових, заввишки до 1,5 м. Стебел багато, вони прямостоячі, прості або у верхній частині галузисті. Листки чергові, черешкові, яйцевидні або видовженояйцевидні, трохи лопатеві, по краю зарубчасто-зубчасті. Квітки двостатеві, правильні, в китицевидно-волотевидних суцвіттях. Віночок блідо-рожевий. Плід — багатосі-м'янка. Цвіте у серпні — вересні. Поширення. Росте по всій території України на вологих луках по берегах річок, стариць, озер і ставків, по чагарниках, на заболочених та солонцюватих місцях. Заготівля і зберігання. Заготовляють корені (Radix Althaeae) дворічного і старшого віку рослин восени після відмирання надземної частини. Корені швидко миють холодною водою, підсушують, знімають кору і, розрізавши вздовж на 2—4 частини, швидко сушать під наметом або в сушарках при температурі ЗО—35°. Зберігають у сухих (сировина дуже гігроскопічна), добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності — 3 роки. В деяких зарубіжних країнах заготовляють і листя (перед цвітінням), і квітки (під час цвітіння). Хімічний склад. Корені А. л. містять слиз (бл. 35%), крохмаль (37%), цукор (8%), аспарагін (2%), бетаїн (4%), жирну олію (1,7%), пектини (16%). Листя і квітки містять незначну кількість слизу і ефірної олії, в плодах є жирна олія (12 % ). Фармакологічні властивості і використання. Препарати А. л. виявляють протизапальну, пом'якшувальну, відхаркувальну та захисну обволікаючу дію на слизову оболонку шлунка, сприяють тривалішому впливові призначуваних разом з ними інших лікарських речовин, уповільнюючи всмоктування їх. У науковій і народній медицині А. л. приймають всередину у вигляді відвару або холодного настою коріння при захворюваннях органів дихання (хронічні бронхіти, трахеїти, ларингіти, бронхопневмонії, бронхіальна астма, коклюш) та шлунково-кишкового тракту (катаральні стани стравохода, гастрити, ентероколіти, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, особливо супроводжувана проносами). Настій і екстракт, крім

того, використовують внутрішньо при лікуванні екземи і псоріазу. В народній медицині відвар коріння А. л. внутрішньо вживають при запаленні сечового міхура, болісному мимовільному сечовиділенні, диспепсії у дітей, запальних процесах у нирках; зовнішньо — для полоскання ротової порожнини, горла, промивання очей при запаленні повік, для клізм при діареї, а також як протизапальний і пом'якшувальний засіб у вигляді припарок. Відвар коріння А. л. у молоці використовують при туберкульозі легень. Авіценна пропонував відвар з коріння, листя і насіння А. л. як пом'якшувальний засіб при плевритах, каменях у сечовому міхурі і навіть при пухлинах. Коріння А. л. використовують для приготування пілюльної маси та як слизистий продукт у дієтичному харчуванні. В зарубіжній практиці при лікуванні захворювань горла, легень і травного тракту нарівні з коренями використовують і листя та квітки А. л. Корінь А. л. входить до складу грудних чаїв. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — відвар коренів (6 г або 2 столові ложки коренів на 200 мл окропу) п'ють гарячим по половині чи третині склянки 3—4 рази на день після їди; настій коренів холодний (6,5 г коренів на 100 мл води кімнатної температури, настоюють 1 годину) по 1 столовій ложці через кожні 2 години; настій коренів гарячий (1 столова ложка коренів на 200 мл води кімнатної температури, настоюють 4 години, кип'ятять 6—7 хвилин, охолоджують) п'ють теплим по 2 столові ложки 3—4 рази на день. З готових препаратів застосовують: сухий екстракт алтейного кореня (Extractum Althaeae siccum); рідкий екстракт алтейного кореня (Extractum Althaeae fluidum); мукалтин (Mucaltinum) по 1—2 таблетки 2—3 рази на день; сироп алтейний (Syrupus Althaeae) використовують для поліпшення смакових якостей мікстур та як обволікаючий засіб (дітям дають по 1 чайній ложці через кожні 2 години при простудних захворюваннях).

33 АМБРОЗІЯ ПОЛИНОЛИСТА амброзия полыннолистная Ambrosia artemisiifolia — однорічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (айстрових) з густим щетинистим опушенням. Стебло прямостояче, розгалужене, трохи борозенчасте, до 250 см заввишки. Листки (4— 15 см завдовжки) зверху зелені, голі, зісподу — сіро-зелені, опушені; верхні — чергові, сидячі, перистороздільні; нижні супротивні, черешкові, двічіперисто-роздільні. Кошики одностатеві: тичинкові, з жовтими квітками, зібрані по 8—15 у колосовидне суцвіття; маточкові, з квітками без оцвітини,— по 1—3 у пазухах верхніх листків або біля основи тичинкових суцвіть. Плід — сім'янка. Цвіте у „ серпні — жовтні. Поширення. Випадково завезена з Америки. Поширилася на півдні України і на Закарпатті, на околицях Києва, Харкова й Чернігова. Злісний карантинний бур'ян. Росте в посівах різних культур, а також по шляхах і берегах річок, на залізничних насипах, засмічених місцях тощо. Сировина. Використовують надземну частину і пилок. Хімічний склад. У надземній частині є ефірна олія, до складу якої входять цинерол і камфора. Насіння містить понад 18 % придатної для вживання олії. Фармакологічні властивості і використання. Пилок А. п. виявляє надзвичайно високу алергенну дію. Попадання пилку на слизову оболонку носа або на кон'юнктиву очей спричинює сінну пропасницю. Для захворювання досить 40—50, а інколи навіть З—5 зерен пилку. Препаратами з пилку А. п. (екстракти, таблетки) проводять лікування ам-брозійного та соняшникового по-лінозів. У народній медицині надземну частину А. п. використовують при гіпертонії та як протилихоманковий засіб.