838 ПАСТЕРНАК ПОСІВНИЙ пастернак посевной Pastinaca sativa — дворічна трав'яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м'ясистий соковитий веретеновидний округло-стиснутий або конусовидний коренеплід, на другий — прямостояче розгалужене гранчасто-борозенчасте стебло заввишки 100— 170 см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисторозсічені, з 3— 7 парами видовженояйцевидних зарубчастопилчастих і часто над-різанолопатевих сегментів. Квітки правильні, двостатеві або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округло-яйцевидні, трохи виїмчасті, у виїмці з загнутою всередину часточкою. Плід — двосім'янка. Цвіте у липні — серпні. Поширення. Широко культивують як овочеву та лікарську рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Pastinacae sativae), траву (Herba Pastinacae sativae) і коренеплоди (Radix Pastinacae sativae) пастернаку. Траву збирають під час цвітіння рослини й використовують свіжою або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі. Заготівлю плодів проводять в період повної їх стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Строк придатності насіння — 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими (3— 5 мм завтовшки) пластинками, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1—1,5 см, і сушать у духовці при температурі 50°. Сухих коренеплодів виходить 14—15%. Аптеки сировину не відпускають. Хімічний склад. Свіжі коренеплоди пастернаку містять жирну олію (близько 0,5%), уронові кислоти й пектинові речовини (7,3 % ), крохмаль (до 4 % ), 8,6—10,6 % вуглеводів (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза, сахароза, фруктоза), аскорбінову (5— 40 мг%), нікотинову (0,94 мг%) і пантотенову (0,50 мг% ) кислоти, рибофлавін, тіамін, каротин (0,03 мг%), мінеральні солі (калій — 342 мг% , фосфор — 69 мг% та інші). У плодах є 0,66—1,45% фурокумаринів (бергаптен, ксантотоксин, ксантотоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін), флавоноїдні глікозиди (пастернозид, дезглюко-пастернозид, гіперозид, рутин та інші) й жирна олія (10%), до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У свіжій траві пастернаку є каротин (2,4 — 12,2 мг%), аскорбінова (до 108 мг% ) і фолієва кислоти, тіамін, рибофлавін і фурокумарини. Всі частини рослини містять ефірну олію (в коренеплодах 0,7— 3,5%, в плодах 1,5—3,6%), до складу якої входять октиловий ефір масляної кислоти, гептило-ва, каприлова, пропіонова й інші кислоти. Фармакологічні властивості і використання. В нативному вигляді пастернак посівний використовують лише в народній медицині. Галенові препарати рослини вживають для збудження апетиту, як болетамувальний засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, при простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці й нирковокам'яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія). Настій коренеплодів з цукром п'ють як загальнозміцнюючий і як такий, що збуджує статеву функцію,

засіб. У науковій медицині використовують препарати пасти-нацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку. Пасти-нацин (суміш однометоксильних та ізомерних фурокумаринів) розширює периферичні судини й вінцеві судини серця, знімає спазми бронхів і гладеньких м'язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію. Пастинацин показаний при стенокардії, кар-діоневрозах і неврозах з явищами спазму судин, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів. Бероксан (суміш двох фурокумаринів — бергаптену і ксантотоксину) має фотосенсибілізуючі властивості, стимулює ріст волосся і в поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для лікування псоріазу, вітиліго й гніздової плішивості. Його призначають усередину у вигляді таблеток і зовнішньо у вигляді розчину для втирання. Можливий побічний вплив препарату на організм хворих, наслідком якого є головний біль, серцебиття, болі В ДІЛЯНЦІ серця та диспепсичні явища. При зниженні дози або тимчасовій перерві в лікуванні побічний вплив зменшується або зникає зовсім. Бероксан протипоказаний при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, гепатиті, цирозі печінки, гострому й хронічному нефриті, діабеті, кахексії й гіпертонічній хворобі та виражених ендокринопатіях, при туберкульозі, захворюваннях крові, серця й центральної нервової системи, при злоякісних і доброякісних новоутвореннях та при вагітності. Його не рекомендують приймати дітям до 5 років і хворим похилого (понад 60 років) віку. Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні окуляри. Лікування бероксаном проводять під наглядом лікаря, суворо дотримуючись призначеного режиму опромінювання (при поєднанні опромінення уражених ділянок тіла ртутнокварцовою лампою й дії сонячної радіації можливий розвиток бульозного дерматиту!). Кращий ефект при лікуванні бероксаном спостерігається у хворих молодшого віку, при невеликій давності захворювання, у брюнетів і в людей, схильних до загоряння. Курс лікування складається з 4—6 циклів з перервами між ними 15— 20 днів. Загальна доза на курс лікування становить для дорослих 250—300 таблеток, для дітей віком понад 5 років—1/3—1/2 курсу дорослих, залежно від віку. При відсутності необхідного ефекту курс лікування повторюють через півтора — два місяці.